Щопонеділка прибирала в синьйори Сильвії, щочетверга – у подружжя Бореллі, це за три квартали звідси, а тоді поспішала «додому», тепер уже на кухню, до готування, відтак бралася за прибирання. Старий Фабріціо не капризує, однак двічі одну й ту саму страву не їсть. Жодних розігрівань. Усе має бути свіжим, щойно з плити-духовки. І жодних залишків від страв у холодильнику. Такі правила. Добре хоч старий дає собі раду в усьому іншому, а це для його «за вісімдесят» дуже добре.
От і забігалася Дана, закрутилася – до защемлення нерва, до болів у попереку та нозі. Зірвала спину, бо забагато на себе взяла.
Тепер ледь-ледь пересувалася. Лежи, лікуйся, жінко. Відновлюй сили.
Дні вимушеного неробства – коли таке було? Лежить Дана горілиць серед білого дня, роздивляється дрібні тріщинки на стелі, потерту спинку ротангового ліжка, бачить краєчок вулиці за вікном. Чому з нею таке сталося? Воно б, звісно, і схуднути не завадило, але ж вона завжди така була. Пухкенька-смачненька, як казав колись чоловік, хай спочиває з Богом. Один лише раз за все життя вона схудла так, що сама себе в дзеркалі не пізнавала. У перші місяці перебування в Італії, коли мила посуд у трьох ресторанах. Танула на очах від туги за дітьми, за домом, від огрому роботи й навали чужого. Ще й мови не знала. Усе їй було тут чуже.
Але мусила. Доньці та синові на платне навчання в університеті треба було заробити, іншої можливості здобути грошей вона не мала. Кинула вчителювання, залишила дітей-старшокласників самих. «А що, – казала своїм товаришкам Оксані й Вірі, – діти в мене золоті, дорослі, самостійні». І діти справді навчилися давати собі раду без мами.
Поки Дану попустить, поки вона підведеться, пані Зоня (баданте з України, доглядає паралізовану бабцю по сусідству) погодилася готувати старому Фабріціо. Дана чула запахи з кухні, подзенькування посуду, усе було гаразд без неї. Знайшлися прибиральниці й для помешкань синьйори Сильвії та подружжя Бореллі. Життя не зупинилося, воно тепер оминало Дану, як людський натовп на віа Маргароне того дня, коли вона не могла ступити й кроку.
За кілька років в Італії такого тривалого відпочинку в Дани ще ніколи не траплялося. І такої самотності теж не було. Читання її не захоплювало, книжка лежала поруч без потреби, до телевізора було байдуже. Вона спостерігала за тим, як вітерець через прочинену кватирку