Сусіди витріщаються на мене крізь віконця машини. Мені байдуже. Мені байдуже. Це все так довго тягнеться. Курва, як я це ненавиджу! Відкидаюся на спинку сидіння й заплющую очі.
Двері машини відчиняються. Холодне повітря – мої очі різко розплющуються – на якусь мить бачу металеві ґрати, що відділяють передню частину автівки від задньої, потріскані вінілові сидіння, мої руки в наручниках, мої ноги, вкриті «гусячою шкірою», пласке небо крізь лобове скло, чорний поліцейський кашкет на приладовій панелі, папку з затискачем у руках офіцера, його червоне лице, клочкуваті сивіючі брови, складчасте підборіддя – усе переливається веселковими кольорами, мов крила метелика, і поліціянт каже: «Гей, у нього якийсь напад…» Мої зуби сильно цокотять і вмить поліційна машина зникає у мене перед очима, а я лежу навзнак на власному задньому дворі. Так. Так! Вдихаю солодке повітря вересневої ночі. Сідаю і потираю свої зап’ястя, на яких іще лишилися сліди від наручників.
Усе регочу й регочу. Знову втік! Гудіні, Просперо, дивіться, от я, – чарівник! – як і ви.
Мене нудить, блюю жовчю на хризантеми Кімі.
Клер: Сьогодні у мері Крістіни Геппворт день народження і всі п’ятикласниці зі школи Сент-Безіл ночують у неї вдома. У нас піца, кола і фруктовий салат на вечерю, і місіс Геппворт спекла великий торт у формі голови єдинорога, з написом «З днем народження, Мері Крістіно!» у червоній глазурі; ми співаємо, й Мері Крістіна задуває усі дванадцять свічок за один раз. Гадаю, я знаю, що вона загадала; думаю, вона загадала більше не рости. У будь-якому разі, на її місці я б загадала саме це. Мері Крістіна – найвища дівчинка у нашому класі. Її зріст – п’ять футів дев’ять дюймів. Її мама трохи нижча за неї, але її тато дуже, дуже високий. Якось Гелен спитала про нього Мері Крістіну, і та відповіла, що він має шість футів сім дюймів. Вона – єдина дівчинка у сім’ї, а всі її брати старші, уже голяться і також дуже високі. Вони зумисне не помічають нас і їдять багато торта, а Петті та Рут спеціально починають хихотіти, коли хлопці до нас підходять. Мері Крістіна розгортає дарунки. Я подарувала їй зелений светр із в’язаним комірцем від Лори Ешлі, такий самий як і мій блакитний, який їй так подобався. Після вечері ми дивилися на відео «Пастку для батьків», а сімейство Геппворт крутилося неподалік, спостерігаючи за нами, поки всі ми по черзі надягли піжами у ванній кімнаті на другому поверсі. Відтак ми пішли до кімнати Мері Крістіни, повністю рожевої, навіть килим, що вкривав усю підлогу, був такого ж кольору. Тут відчуваєш, що батьки Мері Крістіни й справді були раді після усіх цих братів мати дівчинку. Всі ми принесли зі собою спальні мішки, проте скинули їх на купу біля стіни, а самі повмощувалися на ліжко Мері Кристини й на підлогу. Ненсі має пляшку м’ятного шнапсу, і ми всі п’ємо по трішки. Смак – жахливий, я почуваюся, мовби грудну клітку змастили бальзамом «Зірочка». Ми граємо в «Правду чи бажання».