Отже, можна уявити почуття садівника, коли одного злощасного дня він пішов у свій сад і… застав його скаліченим і спустошеним. У тисових насадженнях зяяли величезні випили, відкриваючи коричневу деревину осердя. «Патлаті голови» хтось відрізав, і їхні сферичні маківки було розкидано по землі. Бездоганний баланс пірамід було безнадійно порушено, конуси тут і там порубано, циліндри понівечено. Затуманеними від горя очима дивився Джон на розкидані по галявині довгі віти – і досі зелені, і досі не зів’ялі. Невдовзі вони скоцюрбляться, зів’януть і помруть.
Як громом уражений, з дрожем, що йшов, здавалося, від серця, пронизував усе тіло і через тремтячі ноги передавався землі, намагався Джон збагнути, що ж сталося. Може, це кара небесна? Та чому вона впала саме на його парк? І хіба бувають бурі без шуму?
Ні. Це справа людських рук.
За поворотом він знайшов докази: на росяній траві блищали великі ножиці з роззявленими лезами, а поряд із ними – пилка.
…Коли Джон не прийшов на обід, Хазяйка занепокоїлася й подалася його шукати. Дійшовши до класичного парку, вона, вжахнувшись, піднесла до рота руку, а потім, задерши фартух, поспішила далі, очікуючи найгіршого.
Джон безсило лежав на землі; вона обережно допомогла йому підвестися. Він важко сперся на неї, і вона – ніжно та дбайливо – повела його до кухні й посадовила у крісло. Поки Хазяйка робила чай, садівник сидів непорушно, втупивши невидющі очі у простір перед собою. Не кажучи ні слова, місіс Дюн піднесла чашку до його вуст і почала потроху вливати гарячу рідину Джонові до рота. Нарешті очі його поворухнулися, зустрілися з її очима, і вона побачила в них такий біль утрати, що й сама не втрималася – заплакала.
– О Джоне! Я знаю. Я все бачила.
Він обійняв подругу за плечі й увесь затрясся від ридань, передаючи їй невтримний дрож свого тіла.
Того дня двійнят не було видно, та Хазяйка їх і не шукала. Коли ж надвечір вони з’явилися, Джон і досі сидів у кріслі в кухні, сивий і змарнілий. Побачивши сестер, він аж здригнувся, наче від болю. Вони ж ковзнули цікавим і байдужним поглядом зелених очиць по його обличчі – так, наче перед ними була механічна пташка з годинника у вітальні.
Перш ніж вкласти близнючок спати, Хазяйка перев’язала на їхніх руках порізи від пилки та ножиць.
– Не чіпайте інструментів у Джоновому сараї, – невдоволено пробурчала вона. – Вони гострі, об них можна порізатись.
А