Старий Ілько помітив збентеження своєї небоги і хитро усміхнувся в пишні вуса.
– То ти їдь, Катерино, до Уласової галявини, а я тебе наздожену, – кинув він дівчині, яка так і сиділа, не сміючи підвести погляд, і став, крекчучи, злазити з воза.
Катерина похапцем відпустила віжки, і Сірий тут-таки рушив.
Тим часом між дядьком Ільком і Тимошем розпочалась якась дивна розмова. Правив нею, звісно ж, старий Ілько.
– То що, – витягуючи кисета і пропонуючи бакун парубкові, ніби між іншим запитав він, – женитись іще не збираєшся?
– Та ні, – заскочений таким запитанням, віджартувався Тиміш, – іще на весілля не заробив.
– А деякі вже заробили і навіть до шлюбу дещо купили, та не дуже їх хочуть, – пахкаючи саморобною цигаркою, наводив туману старий.
– Це ви про що? – здивувався парубок.
– А про те, – чомусь враз розгнівався Ілько, затоптуючи каблуком недопалка, – що варто було б тобі сватів засилати до Катерини. Вона дівка справна, гожа, та й придане у неї – дай, Боже, кожній. А ти з доброї родини – батька твого і дядьків я ще з молодих літ знаю. Чому б тобі і не поженихатись?
– Та ви ж самі натякнули, що їй уже і дошлюбне купили, – після паузи похмуро буркнув Тиміш. – І тітка мені казали, що Катерина вже півроку як заручена…
– Як заручилась, так і розручиться, – рішуче рубонув рукою Ілько, хапаючи парубка за рукави. – То будеш засилати сватів чи як?
– А таки буду! – так само рішуче вигукнув раптом Тиміш, тупнувши ногою. – Подобається мені ваша Катерина. Замовте за мене слово перед нею, дядьку Ільку.
Не дочекавшись голосу фурмана, Сірий сам зупинився на Уласовій галявині. Катерина так і сиділа на возі, втупившись у глибину вже майже безлистого осіннього лісу. Перед очима у неї все ще стояв той парубок з проникливим поглядом, що так розтривожив дівочу душу.
Вмовляти небогу дядькові Ількові не довелось. Він таки і залагодив тонку справу розірвання заручин Катерини. Дівчина, як годиться, сплатила тому парубку вартість куплених ним на заручини речей. А за місяць по тому, ще до Великого посту, Тиміш Вовк заслав до Катерини сватів.
Хутір Капітулка, на якому оселилось молоде подружжя, починався десь за кілометр на схід від майже прямого кута, який від центра села Верба створювали два тракти: на Ковель та на Любомль. Земля, виділена Катерині у посаг, тягнулась широкою смугою від Любомльського тракту майже до Ковельського і закінчувалась двома десятинами Тимошевого лісу. Саме тут, під лісом, і вибрали Тиміш з Катериною місце для свого обійстя.
Про прихід літнього ранку у волинському лісі першими сповіщають птахи, які гніздяться на кронах старих дубів і грабів. Саме вони відразу помічають з висоти кількох десятків метрів перші промені сонця, що вилуплюється із-за закритого поліськими борами горизонту, як жовтоголове