Кетрін вдивлялася в черевну порожнину пацієнта. Вона досі стискала в руках його печінку, досі стримувала наплив крові. Це їй ввижалося, чи кров, що яскравими тоненькими струмками текла поміж її пальців, справді сповільнилася?
– Треба зробити дефібриляцію, – сказав Літтман. – Сто джоулів…
– Ні, зажди. Серцевий ритм відновився!
Кетрін глянула на монітор. Синусоїдна крива показувала тахікардію! Серце знову працювало, а це означало, що кров закачується в артерії.
– Кров переливається? – вигукнула вона. – Що там з тиском?
– Тиск… дев’яносто на сорок. Так!
– Серцевий ритм стабільний. Тримається синусова тахікардія[17].
Кетрін зазирнула до розрізаної черевної порожнини. Кровотеча майже припинилася. Вона стояла, тримаючи в руках печінку, й прислухалася до розміреного пікання монітора. Для неї то була найкраща музика.
– Командо, – сказала Кетрін. – Гадаю, ми його врятували.
Кетрін зняла закривавлений халат, стягнула рукавички і слідом за каталкою, на якій лежав її пацієнт, вийшла з другої травматології. М’язи рук затекли від утоми, але це було приємне відчуття. Виснаження після здобутої перемоги. Медсестра вкотила каталку до ліфта, щоб відвезти пацієнта до відділення хірургічної реанімації. Кетрін теж збиралася зайти до ліфта, коли почула, як хтось назвав її ім’я.
Вона озирнулась і побачила, що до неї наближаються чоловік і жінка. Жінка була невисокою і мала вельми грізний вигляд – брюнетка з вугільно-чорними очима і поглядом, що прошиває ніби лазером. На ній був строгий синій костюм, що робив її схожою на воєнного. Поряд із значно вищим напарником вона здавалася карликом. Чоловікові було трохи за сорок, у його темному волоссі де-не-де траплялися сріблясті пасма. Зрілість залишила легенькі зморшки на його напрочуд гарному обличчі. Але саме його очі привернули увагу Кетрін. Світло-сірі, таємничі.
– Доктор Корделл? – запитав він.
– Так.
– Я детектив Томас Мур. Це детектив Ріццолі. Ми з відділу розслідування вбивств. – Він показав своє посвідчення, яке могло б бути дешевою пластиковою підробкою. Вона навіть не глянула на нього. Вона не зводила погляду з Мура.
– Ми можемо поговорити з вами наодинці? – запитав він.
Вона озирнулась на медсестер, що разом з пацієнтом чекали на неї в ліфті.
– Їдьте, – сказала Кетрін. – Доктор Літтман призначить лікування.
Тільки після того, як стулилися двері ліфта, вона звернулася до детектива Мура:
– Це стосується нещасного випадку на дорозі, який стався з моїм пацієнтом? Я думаю,