У кімнату входить дідусь, бере одну з трьох запалених свічок, ставить її в миску, з якою прийшов до хати, й обходить тричі за сонцем оселю… Чекаємо мовчки. Дідусь підходить до столу і ставить на нього миску зі свічкою.
Тепер моя черга. Пірнаю під стіл й починаю голосно і весело кукурікати, кокати, хрюкати, мукати, мекати, бекати, нявкати, гавкати й навіть гудіти, мов бджола… Так зайнята цією грою, що й не бачу, як мама заносить у кімнату кутю і ставить її урочисто на стіл.
Стаємо навколо столу. Обернені до образів святих, щиро промовляємо вслід за дідусем молитву чи проповідь:
– Щиро Бога просимо.
Поклони б’ємо,
Усі душі споминаємо
І тоті, що їх не знаємо.
Господи, охорони людську худібку і мою!
Всіх православних від зневіри,
На росах, на водах,
На каждих переходах!
Дякувати Богу святому, що поміг дочекати
У мирі, в радості, в здоров’ї цих величних свят!
Та поможи, Боже, їх у радості провести
І від цих за рік нових діждати.
Христос родився!
– Славімо Його!
– Христос родився!
– Славімо Його!
– Христос родився!
– Славімо Його!
Мама поважно бере зі столу миску зі свічкою-чашею і ставить її на вікно. Дідусь тим часом провадить:
– Ми всі з усього щирого серця і з Божої волі кличемо і Божі, і грішні душі на вечерю і даємо їм, аби вони на тім світі вечеряли, як ми тут. Я прошу й даю за ті грішні душі, шо порятунку не мають! Хай Бог прийме їх душі! Христос родився!
«Отче наш, що єси на небесах…» – звучить хором молитва, яка сповіщає, що «святиться ім’я Твоє, і буде воля Твоя, і прийде царство Твоє…»
Поважно й сильно дмухаю на крісло, на яке збираюся сісти, щоби не придавити часом котроїсь із померлих душ, які також присутні на вечері…
Сідаємо за стіл. Дідусь ложкою тричі перехрещує миску з кутею:
– Во імя Отця, Сина, Святого Духа!
Набирає в ложку куті, підкидає її до стелі, промовляючи:
– Як та пшениця летить догори і держиться купи, аби мої бджоли так трималися купи!
Кидає вгору ще одну ложку:
– Аби мої бджоли верталися до пасіки, коли вироюють, як та кутя вертає додолу!
Кидає втретє:
– Аби мої бджоли сідали на квіти пахучі, як та пшениця сідає на землю!
Мене це веселить і тішить. І вже ввижається, що то не зерна пшеничні летять догори, а потім вертають назад, а живі всюдисущі бджілки. І уява дитяча малює в голові їхнє гудіння, ще трохи – і я замахаю руками. Тільки бабуся скрушно хитає головою – біла