Наглядач вийшов зі мною надвір. Я подякував йому за час, який він мені приділив, і додав, що ціную допомогу лікаря. Я спитав, скільки років Салазар працює в цій в’язниці.
– Омбре[7]! То ви не знаєте, хто він?
– Ні. Ми говорили про Сіммонса.
Наглядач розвернувся до мене на сходах:
– Цей лікар – убивця. Як хірург, він може запакувати тіло жертви в напрочуд маленьку скриню. Він ніколи звідси не вийде. Він божевільний.
– Божевільний? Але ж до нього ходять пацієнти.
Наглядач стенув плечима й простягнув до мене долоні:
– З бідними він не божевільний.
Я поїхав додому й написав статтю про Дайкса Сіммонса.
Одне зачепилося за інше. Я висвітлював злочини в інших містах Мексики і того лікаря більше не бачив.
Тим часом дружина Сіммонса оголосила, що вагітна. З плином тижнів вона почала потроху більшати. Десь у третьому триместрі в суботу відбувся шлюбний візит, і того ж дня прийшли медсестри з монастиря, щоб доглядати хворих в’язнів. Дружина Сіммонса пішла додому вже надвечір.
Коли тієї суботи медсестри зайшли до в’язниці, їх було дванадцятеро. А вийшло того вечора тринадцятеро. Однією з них був Дайкс Сіммонс, який надягнув чернече вбрання й туфлі, що дружина пронесла під сукнею для вагітних.
Сіммонс утік назад, до Техасу. За кілька місяців його знайшли мертвим в автомобілі після бійки у Форт-Ворті.
Лікар Салазар відбув у в’язниці двадцять років. Коли його звільнили, він подався в найбідніший район Монтеррея й лікував старих і бідних. І звали його не Салазар. Облишмо його в спокої.
Багато років по тому я намагався написати роман. Моєму детективу треба було поговорити з людиною, наділеною особливим баченням злочинного розуму. Я загубився в тунелях роботи і плентався за своїм детективом, коли він зайшов до Балтиморської лікарні для психічно хворих злочинців, щоб проконсультуватися з в’язнем. Як ви гадаєте, хто чекав на нього в камері? То був не лікар Салазар. Але саме через лікаря Салазара я зумів розпізнати його колегу зі схожою практикою, Ганнібала Лектера.
Томас Гарріс
Сеґ-Гарбор, штат Нью-Йорк
Травень 2013 року
Мовчання ягнят
Пам’яті мого батька
Якби я, подібно до людей, боровся зі звірами в Ефесі, яку я мав би з того користь, якщо мертві не воскресають?
Чи мушу я дивитися в кільце на голову смерті, що проступає на моїм обличчі?
Розділ 1
Відділ поведінкової психології ФБР, який займається серійними вбивствами, розташований на нижньому поверсі Академії в Куантіко[9], у напівпідвальному приміщенні. Кларіс Старлінг прибула туди, розгарячившись після швидкої прогулянки від Алеї Гоґана[10], де стрільбище. У волоссі заплуталися травинки,