– Оце так! – вигукнула дівчинка, – перемогла котяча правда! Проте і мишка зіграла неабияку роль! Де кішка, там і мишка!
– Логічно! – підтримав доньку тато. – Котяча правда і в тому, що наші нові затишні крісла перетворилися на обшарпаних старців, хоча сам котячий процес дряпання – захоплює! І хто насмілиться заборонити киці займатися фізкультурою?
– Мені б такі міцні кігтики! – прикинула мама, спостерігаючи за екзотом, – а ще – проспати б отак безжурно хоча б один день у житті!
І навіть спляча Гламура, скрутившись у чарівно-смугастий клубочок, або витягнувшись у всю свою котячу довжину, викликала якесь непоясниме словами замилування. Ельвіра, спостерігаючи за нею, не раз повторювала: «І я хотіла б… хоч трохи побути кицькою!»
Мура ж, як справжня світська гламура, дозволяла собі прокидатися, коли заманеться, дивитися в дзеркало і щоразу зустрічати там премилу мордочку і гарненькі смужки на сіро-фіолетовому тлі оксамитової шубки. «Життя пречудове!» – вигинаючи спинку, йшла з Ельвірою на вечірні прогулянки.
Зазвичай котяче дворове товариство «Няв-няв» збиралося увечері попід вікнами багатоповерхівки. Вусато-хвостаті сідали на траву в коло та зв’язувалися зі «своїми» з інших світів. Ніби прибульці, вони протяжно і голосно вели свої котячі переговори.
…Та цього вечора Гламура була замріяною і по-особливому ніжно співала свою «Котячу колискову». Коли ж Ельвіра почала засинати, то раптом відчула лагідне лоскотання вусиками і тихесеньке: «Прокидайся!»
– Чому? – запитала спросоння, але та прошепотіла: «Час, час, час! А таке буває у століття – раз!»
– Добре, – погодилася, – якщо вже так треба…
Місяць у повні, здавалося, плив слідом, доки Ельвіра з кицею швиденько ішли вулицею та берегом річки. На лузі уже стояла здоровенна, чудово розфарбована в усі кольори райдуги, повітряна куля! Цупка тканина літального апарату гула, ніби заздалегідь включений мотор.
– Ми летимо?! – не повірила очам Ельвіра. – А куди? В Країну Чудес?
– Ні! Повітряною кулею не можна керувати, вона полетить туди, куди її понесе вітер.
– А він знає, куди її нести? – ще більше здивувалася дівчинка.
– Знає! – відказала Гламура. – Не бійся! Нам допомагає сам Місяць!
Подорожуючі сіли в кошик з очерету, прикріплений до повітряної кулі. На всіх чотирьох боках кошика стояли дві великі брунасті літери «КК».
– Цікаво, що означають ці літери? – майнуло в голові.
– Країна Котів, – голосно і впевнено відповів Хтось.
Країна Котів
Кицьки займають порожні куточки Всесвіту – вони найзатишніші.
– Країна Котів! – вигукнула Ельвіра. – А як же – з Країною Чудес?!
– Ніколи не обіцяла Країну Чудес, – виразно подивившись на подругу, муркнула чарівна Гламура, – насолоджуйся Країною Котів, яка, як на мене, найчудесніша від усіх чудесних!
І