– Та йди-бо швидше! – крикнула на неї Олена. – Чого ти зопиняєшся? І так опізнились.
– Та хто його зна, чи спіткнулась чи що, – каже Маруся, сама ж ні з місця, хоч так би і летіла до Василя, як та голубка до голуба; бо вже й забула, що, мабуть, він не її любить, що він вже посватаний на хазяйській дочці… усе забула, а тільки того й бажа, щоб бути укупці з своїм Василечком.
От як почув Василь, що дівчата вже за ним гомонять, озирнувсь до них, зняв шапочку, поклонивсь і каже:
– Добридень, дівчата. Боже вам помагай!
– Спасибі! Нехай і вам Бог помага! – казали йому ув один голос дівчата.
От їм і каже Василь:
– Чи не бігла проти вас яка собака?
– Цур їй, пек від нас! – каже Олена. – Ми її не бачили; хіба де біга?
– Ось тутечки тільки перед вами кидалась на людей, – казав Василь, – то проженуть її, а вона відтіля забіжить, та й не знаєш, відкіля її стерегтись. Та така сердита, на усіх так і кидається. Так я отсе виломив собі коляку та йду і озираюсь.
– Ох, лишенько, я її боюсь! Вернімось, Марусю! – каже Олена.
– Не бійтесь, дівчатка; адже ви у город і я у город; то я з вами буду йти, а коли набіжить, то вас обороню.
– От за се спасибі! Тепер нам, Марусю, не страшно, – сказала Олена, а сама радісінька була, що з парубком буде йти усю дорогу. Оттак і пішли собі укупці.
Зовсім же то наш Василь збрехав, що будто там бігла яка б то собака. Се він знарошне їх налякав, щоб вони припросили його проводити їх і щоб не церемонилися з ним йти.
Ось як йдуть, і Василь їх попереджа – звісно вже, молодецька походка проти дівчачої – та й піджида їх; от Маруся збиралася, як би то з ним заговорити, а далі й каже:
– Бачите, як ми тихенько йдемо і ви нас піджидаєте. Може, ми вам боронимо?
– А чим? – каже Василь.
А Маруся каже:
– Тим, що, може, вам… пильно треба у городі бути? Може, вас хазя… хазяїн жде? – Себто надогад буряків, щоб випитати його, чи не скаже чого про хазяйську дочку.
– І вже мені тепер город! Забув про його і думати, – сказав Василь, а далі, тяжко здохнувши, і каже: – Одно в мене на думці: коли б то Бог поміг! Тільки за тим і піду до хазяїна, щоб…
– А чому ви учора на весіллі не танцьовали? – перебила йому Олена та й почала з ним пащековати. Він їй слово нехотя чи скаже, чи не скаже, а вона йому десять: та так і стриже, так і стриже, та вигадує, та докладає, та придирається, що вже Василь ніяким побитом і не відчепиться від неї.
А сердешна ж то Маруся зачепила було Василя, – тепер і сама не рада. Вже ж тепер він, не таючись, сказав, що у нього щось є на думці і що за тим тільки і йде до хазяїна. Се вже, певно, щоб домовитися об сватанні на його дочці.
От у таких думках та гадках йде не йде, і ноги не служать; і сердиться на себе, чого вона на торг пішла; сердиться