Удалині пробуджується турецька артилерія. Батареї, одна за одною, відкривають вогонь. Вони додають свій різкий тріск до наростаючого гуркоту, доки все не зазвучить як завжди: гуркіт, тріск, шум падіння, ляскання, гомін, постріли, зойки.
Незабаром він вирушає в дорогу верхи. Сьогодні вранці він має проінспектувати східний сектор.
Рафаель де Ногалес перебуває на околиці старовинного вірменського міста Вана, в північно-східній провінції Османської імперії, поблизу від Персії та Росії – до кордону всього лиш 150 кілометрів просто на північ. У місті заколот. Ногалес служить в одному з підрозділів, які прибули для придушення заколоту.
Ситуація складна. Вірменські заколотники засіли в старій частині міста, за фортечною стіною, і в кварталі Айгестан. Війська турецького губернатора контролюють фортецю на горі, над містом, та інші квартали. А десь на півночі розташований російський армійський корпус: він поки ще не подолав важкодоступний гірський перевал Котур-Тепе, але теоретично можливо дістатися сюди за один день. Обабіч фронту настрій у учасників війни змінюється від надії до розпачу, від страху – до впевненості. У вірмен-християн немає іншого вибору. Вони знають, що мають протриматися до прибуття російського корпусу. Їхні вороги-мусульмани розуміють, що повинні перемогти, перше ніж росіяни з’являться на горизонті. Тоді учасники й заручники облоги поміняються ролями.
Це пояснює надзвичайну жорстокість боїв. Жодна сторона не бере полонених. За весь час свого перебування у Вані де Ногалес побачить лише трьох живих вірмен: офіціанта, перекладача і чоловіка, знайденого в колодязі, де він просидів дев’ять днів, утікши з якихось причин від своїх, – останнього допитали і погодували, щоб він отямився, після чого розстріляли «без усяких церемоній». Жорстокі розправи відбувалися ще й тому, що більшість тут були партизани, ентузіасти, добровольці – цивільні особи, які раптово отримали зброю і безмежну можливість помститися за минулі образи – справжні чи уявні, або припинити майбутні несправедливості – також справжні чи уявні. Під керівництвом у де Ногалеса є войовничі курди, місцеві жандарми, турецькі офіцери-резервісти, черкеські аширети і цілі банди[92].
Війна виправдовує очікування, поширює чутки, заперечує новини, спрощує мислення, узаконює насильство. На боці росіян б’ються п’ять дружин вірменських добровольців; агітують з метою підняти повстання проти османського правління. Дрібні озброєні групи вірменських активістів здійснюють вилазки і організують саботаж. І вже з кінця 1914 постійно вбивають беззбройних вірмен: це були масові репресії, різанина у відповідь на дії активістів як попередження іншим вірменам або як помста за поразки на фронті[93]. Або ж просто тому, що можна було переслідувати вірменів. У відповідь на останні, грубі й цинічні, репресії місцевий турецький воєначальник отримав масовий заколот, що тепер і планували погасити черговою різаниною.
Рафаель