– Ти справді чаклун?
– Так.
– Ти допоможеш мені?
У Стократових вухах болісно відгукнулося луною: «Ти допоможеш нам? Ти ж можеш нам допомогти?!»
– Що в тебе сталося?
– Ходімо…
Він витер чоботи об постілку біля дверей. Ступаючи по чисто вимитих східцях, вийшов за нею на другий поверх.
На ліжку лежала дитина, загорнена в ковдру. Стократ зупинився, здивований.
– Я знайшла її в лісі, – сказала жінка.
Стократ насупився.
«…Я знайшов його в лісі, – сказав волоцюга в приймальні виховного будинку. – Якась сука викинула на загибель, замість щоб однести до притулку! Ось, беріть, він ще живий…»
– Пане? – з тривогою спитала жінка.
– Підкинута, – повторив він зітхаючи. – Хочеш, щоб я її відвіз у виховний будинок?
Жінка дивно на нього подивилась. І розгорнула ковдру. Маленька дівчинка, не більше місяця їй, прокинулася й жалібно запищала.
Стократ дивився на неї, відчуваючи, як сторч стає борода. Дитяча шкіра була вкрита дрібнесеньким малюнком – плечі, груди праворуч; Стократ зубами стяг рукавички. Подивився на свої руки, не наважуючись торкнутися.
– Поверни її.
Жінка перевернула дитину, і Стократ побачив дитячу спинку. Крихітні землі Грана, ще цілий Виворіт, Лісовий Край, Лисе Узгір’я…
– Ти бачиш, вона плаче! – закричав пошепки, щоб не налякати дитину, щоб іще більше не злякатися самому. – Нагодуй її! Дай води!
– Я б не брала її, – не до ладу відповіла жінка. – Я розгубилась… Але вона лежала прямо на землі… Вона хвора? Це заразне? Що з нею? Ти знаєш?
– Де ти її знайшла? – безнадійно запитав Стократ, дивлячись, як жінка намагається втішити дитину ганчіркою з жованим хлібом. Дівчинка не хотіла це їсти і, певно, не могла. – Слухай, де можна знайти годувальницю?
Він розрізняв сторони світу просто й природно, як верх і низ, йому не потрібні були ні сонце, ні зірки. Вдова, за її словами, знайшла дівчинку в лісі – занадто далеко від людських поселень.
Може, злі люди викрали її, а потім покинули? Навіщо викрали, навіщо покинули, прирікаючи на смерть? Стократ не вірив у безпричинну людську злість – тільки у вигоду й свавілля. Та ще в боягузтво.
Ласа до любовних утіх дівиця сховала в лісі свою ганьбу? А навіщо було йти далеко – поклала б коло дороги, і совість, може, не так би гризла, бо перехожі не дадуть дитині пропасти…
Він ішов через неходжений ліс – туди, де, за вдовиними словами, вона знайшла дитину.
– Там було щось? Записка, пелюшка?
– Там… було.
– Що?
– Подивися сам.
– Ти це там і залишила?!
– Подивися сам…
Голодна дівчинка плакала, не даючи жінці спати, не даючи Стократові спокійно думати. Удова пообіцяла знайти годувальницю в найближчому селі. Але тільки коли Стократ повернеться.
Світ, думав Стократ, згадуючи голі п’яти, що стирчать з-під ковдри. Хто назвав тебе