З раннього дитинства і особливо в юності, десь починаючи з 14 літ, коли його час од часу позбавляли трону, він доки його не повертав, уперто займався самоосвітою, науками і досягнув багато чого. Так імператор став одним з найосвіченіших людей своєї епохи, був покровителем мистецтв і автором, зокрема таких творів, як «Про управління імперією», що є багатим джерелом для вивчення історії Візантії, Русі та інших країн.
Зокрема, там описаний економічний та політичний устрій Русі.
Десь у 957 році (принаймні не пізніше) його відвідала руська княгиня Ольга, пращурка Володимира, яка при хрещенні отримала християнське ім’я Олена. Імператор приймав велику княгиню Київську з усім належним пошанівком, розуміючи: добрі відносини з Києвом для Візантії дуже важливі. І не лише у воєнно-політичному аспекті. Культурний аспект був головним, адже Візантія робила все, аби втягнути молоду державу на берегах Дніпра в коло свого впливу, зокрема й релігійного. Вже тоді візантійське християнство націлилось на молоду, але таку перспективну державу під коротким і промовистим йменням – Русь.
А щодо письменницької діяльності – імператор Костянтин цим займався в основному в ті роки, коли бував відсторонений від фактичної влади. Його таки часто відсторонювали – і він тоді, як уже мовилося, вдавався до самоосвіти, наук, багато писав і, врешті-решт, повертав на якийсь час свою втрачену владу. Чимало його робіт мають енциклопедичний характер, вони й досі охоче використовуються, цитуються істориками різних країн. (Імператора все цікавило – навіть човни, видовбані із стовбура могутнього дуба, на яких руси припливали до Константинополя із самого Києва, долаючи пороги.) Тож імператор писав, що подібні човни руси виготовляли взимку в таких містах, як Смоленськ, Любеч, Чернігів, Вишгород, де мешкали союзні племена кривичів, а по весні, під час великої води, пливли різними притоками Дніпра, а тоді по самому Дніпру аж до Чорного моря та Візантії. Усе описував імператор. Завдяки цьому ми сьогодні маємо безцінні свідчення. На жаль, Костянтин помер рано і не своєю смертю – його отруїв рідний синок Роман I Молодший, якому набридло (татусь-імператор все жив та жив) чекати верховної влади, а так хотілося стати імператором! Отож Роман наважився на батьковбивство…
Згадав імператор-письменник та літописець і знамениті Дніпрові пороги (оминути їх, рухаючись шляхом із варяг у греки, було неможливо).
Порогів на Дніпрі налічувалось дев’ять (у минулому столітті їх залили води Дніпрогесу): Кодацький, Сурський, Лоханський, Звонецький, Ненаситець, Вовнизький, Будило, Лишній, Вільний… (За легендою, що її в тих краях свого часу записав Д. І. Яворницький, на порозі Вільному живе жінка головного чорта з чортицями, і саме вона у воді «бучу зчиняє».)
Костянтин Багрянородний згадав їх майже всі. Особливо мальовничо описав перший поріг, Кодак – наче сам його проходив:
«Посеред