…Нарешті, по-шкільному голосно, продзвенів дзвінок, і викладачі залишили зал. Курсанти зашуміли, почали ділитися враженнями. Деякі підійшли до Уляни, як до старости, з питаннями, які вона мала з'ясувати в директора.
Вона зібрала свою діловитість в один «зграбний кулак» і почала занотовувати необхідне. Поспілкувавшись із колегами, вийшла з навчального класу і пішла шукати кабінет директора.
Розвідувальний маневр закінчився надзвичайно швидко – за декілька десятків метрів були красиві дубові двері, які разюче відрізнялися від решта дверей, помальованих набіло, і навіть якби на цих дверях не було таблички «Приймальня», однаково можна було безпомилково здогадатись, що тут сидить шеф цієї установи.
Уляна переступила поріг і потрапила в затишну кімнатку, де за комп'ютером сиділа молоденька симпатична дівчина. Вона підняла очі й приємним голосом спитала: «Ви староста потоку? А директор на вас уже чекає». Встала з-за столу, ввічливо відчинила двері і сказала: «Романе Івановичу, до вас прийшли, можна запросити?».
Уляна хвилюючись попрямувала до кабінету, подякувала секретарці, яка приязно їй усміхнулась у відповідь, і зачинила за собою двері. Роман ішов назустріч, щиро усміхаючись, Уляна підійшла до нього і не знала, як поводитися. Їй хотілося кинутись у його обійми, завмерти і слухати, як б'ється його серце, вдихати до болю знайомий і рідний запах, але її стримували відстань часу і посада – він директор, а вона прийшла до нього у справі.
Він, як і колись, усе вирішив сам – обняв її ніжно і в той же час міцно та поцілував у губи. Уляна не пручалась – поцілунок був солодкий і бажаний – її серце не забуло того кохання, і навіть роки не могли викреслити з її свідомості ту шалену пристрасть, яку вона пережила із ним.
…Роман не один раз приходив у її неспокійні сни, пестив і пристрасно кохав. Вона прокидалась від чудового сну і заплющувала очі з мрією, щоб хоча на декілька хвилин продовжити блаженне видіння та якнайдовше залишитися під враженням баченого, і знову пережити ці палкі почуття, які у снах бувають набагато відчутнішими. Вона не хотіла повертатись у сіру дійсність і буденність!!!
Під час кохання з чоловіком Уляна боялась назвати його іменем коханця. І страждала після того, і мучилась, і хотіла бути найкращою дружиною, мамою, господинею.
Після її зради уві сні вона старалася реабілітуватись у реальному житті – в ці дні вона випікала та варила щось надзвичайне і святкове. Вона щиро хотіла, щоб її сім'я була щасливою. А оскільки Роман був частим гостем її сновидінь, то дім Уляни був завжди доглянутим, а сім'я нагодована не гірше, ніж у ресторані.
Справжнє кохання важко вирвати з полону душі та серця і навіть велика відстань і час не можуть стати йому на заваді.
…Так вийшло і в них. Вони стояли в кабінеті, міцно притулені одне до одного, – бідні люди, загублені в просторі вічності, які вкрали в себе шанс бути справді щасливими, не зважаючи ні на що.
…У двері постукала