Джиммі ніколи б не заплакав.
Він усе ще жадібно дивився на молескінові палітурки, коли Фредді Доу повернувся з двома новими лантухами. Ще в нього була містка потерта шкіряна сумка.
– Знайшов у коморі. Там ще, напевно, мільйон консервів, боби й тунець. Як тобі, а? Дивний тип. Може, він готувався до апокаліпсиса? Гаразд, Моррі, ворушися. Постріл могли почути.
– Тут немає сусідів. До найближчої ферми дві милі. Розслабся.
– Знаєш, в’язниці забиті хлопцями, які розслабляються. Нам потрібно забиратися звідси.
Морріс почав було набирати повні руки книг, але не втримався, зазирнув в одну, тільки щоб переконатися. Ротстайн дійсно був дивним типом, і цілком могло статися, що він забив сейф порожніми записниками, плануючи написати в них щось пізніше.
Однак ні.
Принаймні ця була вся списана дрібним, акуратним почерком Ротстайна, кожна сторінка, зверху донизу, від краю до краю, береги завтовшки з волосинку.
… Точно не знав, чому для нього це було так важливо і чому він не міг заснути, поки порожній вагон цього запізнілого товарняка ніс його крізь забуття сільського пейзажу в Канзас-сіті й далі, у сплячу країну, це набите черево Америки, яке відпочивало під звичною нічною ковдрою, проте думки Джиммі вперто поверталися до…
Фредді ляснув його по плечу, і зовсім не ніжно.
– Відірви ніс від цієї штуки й нумо збиратися. Одного з нас і так уже вивертає навиворіт, ніяк проблюватися не може, тож допомоги від нього, як з бика молока.
Морріс, не промовляючи ні слова, кинув записник у мішок і згріб новий оберемок, ледь приховуючи тріумф. Він забув про понівечений труп у вітальні під рушником, забув про Кертіса Роджерса, який блював на троянди, або майорці, або петунії, або ще щось, що росло там, на задвірку. Джиммі Ґолд! Їде на Захід у товарному вагоні! Отже, Ротстайн усе ще не покінчив із ним!
– Усе, вщерть, – сказав він Фредді. – Винось. А решту я покладу в саквояж.
– Це так називаються такі сумки?
– Думаю, так. – Він знав це напевно. – Ми майже закінчили.
Фредді повісив лантухи на плечі, але на хвильку затримався.
– Ти впевнений щодо цих штук? Адже Ротстайн говорив…
– Він був скнарою, який намагався врятувати свої заощадження. Він би що завгодно сказав. Іди.
Фредді пішов. Морріс поклав останню