Дівчина у потягу. Пола Гоукінз

таке враження, що колись вона мала про щось сказати, але зараз усі розмови лише про дитину: чи їй не холодно? Або занадто задушливо? Скільки молочка вона випила? І вона завжди поряд, тому в більшості випадків я відчуваю себе зайвою. Я маю наглядати за дитиною, коли Анна відпочиває, давати їй передихнути. Відпочити від чого, власне кажучи? До того ж вона на диво знервована. Постійно відчуваю її присутність, як вона вештається десь поблизу, смикається. Вона здригається щоразу, коли проходить потяг, тіпається, коли дзвонить телефон. Анна запевняє: діти ж такі вразливі. Не можу з нею не погодитися.

      Виходжу з дому, пересуваю налиті свинцем ноги п’ятдесят метрів по Бленгейм-роуд до їхнього будинку. Нікуди не поспішаю. Сьогодні двері відчиняє не вона, а він, її чоловік. Вбраний та вже взутий Том поспішає на роботу. Йому дуже личить костюм – він не такий красень, як Скотт: Том нижчий та більш блідий, якщо придивитися пильніше, очі трохи близько посаджені – але симпатичний. Він дарує мені свою широку посмішку а-ля Том Круз та йде – залишаємось ми втрьох: я, вона та дитина.

      Четвер, 16 серпня 2012 року

День

      Я звільняюся!

      Відчуваю себе набагато ліпше, якщо таке взагалі можливо. Я вільна!

      Сиджу на веранді, очікую на дощ. Наді мною суцільно чорне небо, купчаться хмари, повітря важке та вологе. Десь за годину додому повернеться Скотт, змушена буду йому про все розповісти. Він посердиться хвилину-дві, а потім я все владнаю. Я не просто цілий день сидітиму вдома: складатиму плани. Я б могла записатися на курси фотографів або заснувати палатку на ринку, продавати прикраси. Могла би навчитися куховарити.

      Якось один учитель у школі сказав мені, що я схильна відкривати в собі нові таланти. Тоді я не зрозуміла, що він мав на увазі, подумала, що він просто базікає, але сама ідея мені дуже сподобалася. Утікачка, коханка, дружина, офіціантка, керівник галереї, няня – і ще кілька посад проміж. Ким волію бути завтра?

      Я не збиралася звільнятися, слова самі злетіли з губ. Ми сиділи за столом на кухні, Анна тримала дитину на руках, і Том несподівано повернувся (напевно, щось забув), тож він також був присутній, смакував каву. Якесь безглуздя! Не було жодного сенсу в моїй присутності. Навіть гірше, я відчувала себе незручно: здавалося, що я вдерлася в їхню родину.

      – Я знайшла іншу роботу, – сказала я, навіть як слід не поміркувавши. – Тому не зможу більше сидіти з вашою дитиною. – Анна подивилася на мене – гадаю, що не повірила. Лише відповіла:

      – Який жаль! – Але я побачила, що насправді вона так не вважає. Анна, здається, зітхнула з полегшенням. Вона навіть не запитала, яку саме роботу я знайшла – і слава богу, бо я заздалегідь не вигадала переконливу версію.

      Том виглядав дещо здивованим.

      – Нам вас бракуватиме, – сказав він, але це також неправда.

      Єдина людина, яка насправді розчарована, – це Скотт, тож я маю щось для нього вигадати. Можливо, скажу йому, що до мене чіплявся Том. І тим покладу край розпитуванням.

      Четвер,