Гребер оглянув свій мундир. Він був ще теплий і тхнув кислотами. Під пряжками підтяжок Гребер виявив цілу колонію вошей, які там заховалися. Вони подохли. Від газу. Він вишкріб їх геть. Потім відпускників зібрали в бараку. Офіцер із націонал-соціалістського керівництва виголосив промову. Він стояв на трибуні, над якою висів портрет фюрера, і розповідав про ту високу відповідальність, яку вони беруть на себе, їдучи на батьківщину. Забороняється розповідати про справи на фронті. Ні слова про розташування частин, населені пункти, підрозділи, пересування військ. Скрізь підслуховують шпигуни. Тому найважливіше – мовчати. Хто любить базікати, хай не забуває про суворе покарання. Несправедлива критика – також державна зрада. Воєнними діями керує фюрер, а він знає, що робить. Обстановка чудова: росіяни знекровлені, вони зазнали нечуваних втрат, і тепер ми готуємося перейти в контрнаступ. Постачання військ першокласне, настрій бойовий. Ще раз: хто називатиме пункти розташування військ, вважатиметься зрадником батьківщини. Хто скавулітиме – теж!
Офіцер зробив паузу. Потім, уже іншим тоном, пояснив, як фюрер піклується про своїх солдатів, незважаючи на страшенну заклопотаність. Він підписав наказ, за яким кожний відпускник має привезти на батьківщину подарунок. З цією метою їм буде видано по продовольчому пакету. Вони повинні передати його своїм домашнім як доказ того, що на фронті війська почуваються добре і навіть можуть привозити подарунки. Того, хто дорогою відкриє пакет і сам з’їсть його вміст, буде покарано. Контроль на кінцевій станції виявить це одразу. Хайль Гітлер!
Вони стояли струнко. Гребер чекав, що зараз вони славитимуть третій рейх співом «Німеччини» та «Хорста Весселя». Але нічого такого не сталося. Замість цього надійшов наказ:
– Відпускники з Рейнської області! Три кроки вперед!
Вийшло кілька чоловік.
– Відпустки у Рейнську область скасовано, – заявив офіцер і звернувся до солдата, що стояв поряд: – Куди ви хочете поїхати натомість?
– У Кельн!
– Я ж вам щойно пояснив, що в’їзд до Рейнської області заборонено. Куди ви хочете замість того?
– У Кельн, – знову промовив нетямущий солдат. – Я з Кельна.
– У Кельн не можна. Ви це розумієте? У яке інше місто поїдете?
– Ні в яке інше. У Кельні в мене дружина й діти. Я там слюсарював. Мої відпускні документи виписані до Кельна.
– Я бачу. Але туди не можна. Зрозумійте ж нарешті! Кельн тепер закритий для відпускників.
– Закритий? – перепитав колишній слюсар. – Чому?
– Ви що, чоловіче, збожеволіли? Хто тут запитує? Ви чи начальство?
Підійшов капітан і щось шепнув офіцерові на вухо, Той кивнув.
– Відпускникам, що їдуть у Гамбург і Ельзас, вийти зі строю! – скомандував голосно потім.
Ніхто не вийшов.
– Усім, хто з Рейнської області, залишитися! Решта – ліворуч, кроком руш! Одержувати подарунки на батьківщину.
Вони знову стояли на вокзалі.