Ми йдемо головною вулицею. На небі мерехтять зірки. Крамниці яскраво освітлені. Іноді, коли зустрічаєшся з фронтовими друзями, все це й досі здається чимось дивним, хвилюючим, прекрасним і незбагненним: і що ти можеш отак гуляти собі, і що ти вільний і живий. Мені раптом стає зрозуміло, що мав на увазі Верніке, коли говорив про вдячність. Це вдячність не комусь особисто: просто вдячність за те, що на деякий час пощастило уникнути смерті – тільки на деякий час, бо ж остаточно уникнути її не може ніхто.
– Вам треба перемінити кафе, – каже Бодо. – Може, виберете наше? Там не буває таких крикливих мавп. Ходімо, ми вам покажемо його.
Ми заходимо. Внизу тут подають каву, зельтерську воду, пиво й морозиво, а нагорі розташовані приміщення для зібрань. Союз Бодо – це Союз співаків. Місто зараз просто кишить різними союзами, кожен має свої приміщення для зібрань, свій статус, свої порядки денні, кожен вважає свою діяльність дуже важливою і надзвичайно серйозно ставиться до неї. Союз Бодо збирається щочетверга.
– У нас чудовий чоловічий хор на чотири голоси, – каже Бодо. – Тільки з першими тенорами слабувато. Смішно, але, мабуть, на війні було вбито дуже багато перших тенорів. А в нашої зміни ще тільки ламається голос.
– Ось у Віллі перший тенор, – заявляю я.
– Справді? – Бодо зацікавлено дивиться на Віллі. – Ану, візьми оцю ноту!
Бодо заливається, як дрізд. Віллі повторює за ним.
– Добрий матеріал, – каже Бодо. – Ану, оцю!
Віллі справляється і з другою.
– Вступай у Союз! – наполягає тепер Бодо. – Якщо не сподобається, ти завжди зможеш вийти.
Віллі трохи маніжиться, але врешті, на наш подив, погоджується. Його відразу ж вибирають скарбником Союзу. З цього приводу він замовляє всім подвійну порцію пива й горілки, а крім того – гороховий суп та свинячі ніжки. Союз Бодо в політиці дотримується демократичних поглядів, тільки серед перших тенорів один – власник крамниці іграшок – консерватор, а другий – швець – співчуває комуністам, однак до перших тенорів бути надто вибагливим не можна, бо їх і так мало. Замовивши третю порцію, Віллі розповідає, що знає одну жінку, яка теж може співати тенором і навіть басом. Члени Союзу, сумніваючись, мовчать і тільки налягають на їжу. Тоді втручаємось ми з Ґеорґом і підтверджуємо, що Рене де лк Тур справді може співатр двома голосами. Віллі присягається, що в неї не справжній бас, а природжений тенор. Лунають гучні оплески. Рене одразу ж заочно вибирають спочатку членом, а потім і почесним членом Союзу. З цього приводу Віллі знову замовляє всім пиво й горілку. Бодо мріє про вставні номери, які буде виконувати загадкове сопрано, і про те, як інші Союзи співаків під час свят божеволітимуть од заздрощів, думаючи, що Союз Бодо має євнуха. Звичайно, Рене доведеться виступати в чоловічому костюмі, інакше їхній хор змушений буде перейти в розряд мішаних.
– Я їй сьогодні ж скажу, – заявляє Віллі. – От буде реготати! На всіх