Денні був у захваті.
– Дякую, Діку! Я буду в ній тримати мої приватні цінності!
До них належали його найкращі бейсбольні картки, його зароблений в бойскаутах-«вовченятах» почесний значок «Компас», його щасливий зелений камінець і його фотографія, на якій він знятий з батьком у Боулдері на галявині перед тим домом, де вони жили колись в орендованій квартирі, іще до «Оверлука». До того, як все обернулося на зле.
– Це чудово, Денні, я хочу, аби так ти й зробив, але я хочу, щоб ти зробив іще дещо.
– Що?
– Я хочу, аби ти вивчив цю скриньку геть усю зсередини і ззовні. Не просто роздивися на неї; обмацай її. Відчуй її всю цілком. А потім і носа до неї всередину засунь, понюхай, як саме вона там пахне. Вона мусить стати твоєю найближчою подружкою, принаймні на якийсь час.
– Чому?
– Тому що іншу, таку само, як ця, ти помістиш у себе в умі. І та буде навіть більш особливою за цю. І наступного разу, коли поблизу з’явиться та сучка Мессі, ти вже будеш до неї готовим. Я тобі розкажу, як саме, так само, як мені була колись розказала моя рідна Біла Бабуня.
Дорогою назад до квартири Денні залишався небагатослівним. Йому багато про що треба було подумати. Подарунок – зроблену з міцного металу скриньку – він тримав у себе на колінах.
Місіс Мессі повернулася приблизно за тиждень. Вона знову чекала у ванній кімнаті, але цього разу лежачи в самій ванні. Денні не здивувався. Вона ж, врешті-решт, колись була й померла у ванні. Цього разу він не тікав. Цього разу він зайшов і причинив за собою двері. Вона, усміхаючись, поманила його до себе. Денні підійшов, також усміхаючись. Він чув звуки телевізора. Мати у себе в кімнаті дивилася «Компанію трьох»[17].
– Привіт, місіс Мессі, – промовив Денні. – Я вам дещо приніс.
В останню мить вона зрозуміла й заверещала.
За якусь хвильку у двері ванної кімнати постукала мати.
– Денні? З тобою все гаразд?
– Все добре, мамо. – Ванна була порожня. У ній залишилося хіба що трішки якогось слизу, але Денні гадав, що легко його прибере. Просто змиє водою до каналізації. – Тобі треба сюди? Я скоро виходжу.
– Ні, я просто… просто мені почулося, що ти мене кличеш.
Денні вхопив зубну щітку і відчинив двері.
– Зі мною все на сто відсотків в порядку. Бачиш?
Він широко їй усміхнувся. Зробити це було неважко – тепер, коли місіс Мессі пропала.
Занепокоєний вираз покинув мамине обличчя.
– Добре. Не забудь почистити кутні. Саме там люблять ховатися рештки їжі.
– Почищу,