Я знаю, як функціонує журналістика. Кар’єра журналіста так само коротка, як і кар’єра атлета. Ми швидко досягаємо слави й влади, а потім поступаємося місцем наступному поколінню. Небагато з нас продовжують працювати в журналістиці, прогресуючи. Інші бачать, як еталон життя погіршується, перетворюються на критиків преси, створюють блоги, читають лекції й марнують набагато більше часу, ніж потрібно, щоб справити враження на своїх друзів. Проміжного стану не існує.
Я поки що залишаюся на етапі «перспективного фахівця»… З огляду на постійні декларації, що в нас лунають, цілком можливо, що наступного року я почую такі слова: «Нам треба скоротити витрати, і ви з вашим талантом і вашим ім’ям, безперечно, знайдете собі іншу посаду».
Чи, може, я просунуся вище? Зможу вирішувати, що публікувати на першій сторінці: проблему вовка, який пожирає овець, чи виїзд чужоземних банкірів у Дубаї або в Сінгапур, чи абсурдну нестачу меблів для квартир. Яка цікава перспектива на найближчі п’ять років!..
Я повернулася на своє робоче місце, зробила кілька маловажливих телефонних дзвінків і прочитала все цікаве, що знайшла в Інтернеті. Поруч мої колеги робили те саме, втративши надію знайти новину, яку можна було б опублікувати в нашій газеті. Хтось повідомив, що на залізниці між Женевою й Цюрихом бачили диких кабанів. Це дає матеріал?
А чом би й ні. Як і телефонний дзвінок від вісімдесятирічної жінки, яка вимагає, щоб припинили курити в барах: вона повідомила, що влітку нема проблеми, але взимку надто багато людей помирають від запалення чи від раку легенів, тому треба примусити всіх курити зовні.
Хіба це не те саме, що ми робимо в редакції друкованої газети?
Я знаю: ми любимо свою роботу й хочемо врятувати світ.
Сидячи в позі лотоса із запаленим ладаном під музику, нестерпно схожу на ту, яку ми зазвичай чуємо в ліфтах, я починаю «медитацію». Минув певний час відтоді, як мені порадили спробувати. Це сталося тоді, коли помітили, що я перебуваю в напруженому стані. (Я справді перебувала в такому стані, але це було краще, аніж та цілковита незацікавленість у житті, яку я відчуваю тепер.)
– Скаламучення розуму турбуватимуть вас. Але не зважайте на них. Погоджуйтеся з думками, які виникатимуть у вас. Не суперечте їм.
Чудово, саме це я й роблю. Відсуваю подалі від себе токсичні емоції, такі як гордість, розчарування, ревнощі, невдячність, марнота. Заповнюю цей простір смиренням, вдячністю, розумінням, совістю і грацією.
Думаю про те, що їм більше цукру, аніж мусила б, і це шкодить моєму здоров’ю та моїй духовності.
Відвертаюся від темряви та розпачу і кличу сили добра та світла.
Згадую всі подробиці обіду з Жакобом.
Співаю мантру разом з іншими учнями.
Запитую себе, чи правду повідомив мені головний редактор. Чи правда, що Жакоб зраджує дружину? Чи можна шантажувати його?
Учителька