І ніхто тоді не міг подумати, що сталася подія, яка пов’яже Моринці з великим світом, дасть ще одну барву світовому життю. Що народився той, чиє ім’я стане в один ряд із найбільшими поетами людства.
Кріпацький пансіон. Село Моринці, де Шевченко народився, село Кирилівка, де минало його дитинство, та інші сусідні села були власністю генерал-лейтенанта Василя Енгельгардта, який володів 18 тисячами душ кріпаків чоловічої статі (з них майже 8 тисяч на Київщині). Батько і мати Тарасові зазнали всіх «благ» кріпацького стану. В сім’ї було шестеро дітей, які лишилися сиротами після ранньої смерті матері (1823), а потім і батька (1825), – вони межи людьми «розлізлися, мов мишенята», як писав пізніше поет. Малий Тарас зазнав усіх сиротинських поневірянь, але виявив неабияку впертість у бажанні навчатися грамоти й хист до малювання. Цей хист і прислужився йому, коли він потрапив у «козачки» (рід прислуги) до молодого пана Павла Енгельгардта, який успадкував Моринці й Кирилівку після смерті Василя Енгельгардта. Немало кривд і принижень зазнав Тарас у пана-самодура, але мав можливість трохи задовольнити свій потяг до мистецтва: у панських покоях були копії творів живопису, а господиня, Софія Григорівна – меломанка – добре грала на піаніно.
Купити людині волю. Восени 1829 року Павло Енгельгардт мав виїхати до Варшави, де стояв його уланський полк. Поміщика – поручника лейбгвардії – супроводив великий обоз з майном та обслугою, серед якої був і п’ятнадцятилітній юнак Тарас Шевченко. Під час кількамісячної зупинки у Вільні Тарас, імовірно, дістав деякі уроки від Яна Рустемаса, відомого художника-вірменина, а головне – став свідком польського повстання 1830 року, що справило на юнака глибоке враження.
Тим часом Енгельгардт дістав інше призначення і виїхав до Петербурга. Згодом туди ж вирушила і його челядь, а з нею й Тарас. Тут і стався великий злам у його долі. Помітивши непогамовний потяг юнака до малювання, пан вирішив мати з цього зиск – у великих панів було модою мати своїх «покоєвих художників». Тараса віддають на навчання до майстра малярської артілі Василя Ширяєва. Успіхи, яких він тут досягнув, звернули на себе увагу, і українська петербурзька громада зацікавила талановитим юнаком діячів культури, у тому числі й знаменитого живописця Карла Брюллова. Пан погодився відпустити свого кріпака лише за великі гроші – 2500 рублів. Щоб їх здобути, Карл Брюллов намалював портрет поета Василя Жуковського