Славко, як виявилося, мав рацію. Читати «Парламентський вісник» Ліда першим часом не змогла. Навіть змушуючи себе, навіть пробігаючи очима по рядках, вона вже з другого абзацу переставала розуміти, про що йде мова.
Тоді вона здалась і почала проглядати лише зауваження в дужках; це були, як у п'єсі – ремарки. Тут аплодисменти. Там улюлюкання. Тут така-то фракція підвелась і вийшла із зали. А тут депутат такий-то намагався вхопити за барки депутата Зарудного, але той ухилився, і депутат такий-то, перечепившись на сходах, ударився головою об трибу…
Лідка захопилася.
Славкового батька одні ненавиділи, а для інших він був як прапор. Лідка взялася цілеспрямовано проглядати виступи Зарудного – і втяглася; варто було уявити, як Андрій Ігорович встає, спирається на трибуну, дає гостру відсіч опонентам… Уже й не важливо, що він каже, хоча говорить він, як завжди, розумні речі…
Кілька днів Лідка насолоджувалася своїм маленьким газетним театром. А потім весна взяла своє.
Ранками сонце так било у вікна, що доводилося щільно запинати фіранки. У класі все більше ставало порожніх місць; ліцеїсти гуляли, як останні хулігани з двісті п'ятої, і Лідка не пасла задніх. Ходили до моря, палили багаття, пекли картоплю, коптили ковбасу на довгих паличках; зрідка траплялися військові патрулі, похмуро озирали прогульників з-під прозорих щитків на касках і тупали собі далі. Нікому ні до чого не було діла. Усі поспішали вихопити в життя свій шматок радості, вхопити, поки можна, поки дають…
Про день народження мами Лідка згадала напередодні пізно ввечері. Ні подарунка, ні привітання, про яке їй думалося тоді у Зарудних, не було й близько.
Вона встала з ліжка. У нічній сорочці прочовгала до письмового столу, вирвала аркуш із якогось старого альбому і зразу фломастерами намалювала листівку. Як навчали в першому класі. Просто вуха заклало від сорому, малюнок вийшов квапливий і несмішний, Лідка розірвала його на дрібні шматочки й намалювала новий, нітрохи не кращий, але цей уже не рвала – все одно більше нічого не було…
Вона довго не могла заснути. Крутилась і згадувала слова Андрія Ігоровича про те, яка молодець Лідчина мама. Зі спокійним сумлінням могла б і не народжувати її, Лідку, а от народила…
А мама несподівано зраділа Лідчиній кособокій листівці. Навіть сльозу пустила. Довго дякувала, Лідка й забула вже, коли востаннє всі в домі були такі веселі й добрі…
Пішла в ліцей, висиділа перші три уроки, втекла до моря. Компанія зібралася велика – четверо хлопчаків із середньої групи, четверо з молодшої і всього троє дівчат. Картоплю купили дорогою, на ковбасу не вистачило грошей.
Ледве встигли розпалити серед каменів багаття, як з'явилася, з руками в кишенях, недружня делегація. Насправді територія двісті п'ятої школи була трохи далі, біля вантажного причалу; відбулося нахабне порушення кордонів: десятеро хлопців підійшли мовчки, у кожного в роті стирчало по цигарці, і Лідка внутрішньо заметалася, намагаючись