Гімн демократичної молоді. Сергій Жадан

А ті спихнули їх в мінтовську академію, оптом, із нашою гарантією. Ми ледве відмазались!!! Лихуї!!! Лихуї!!! – Другий рвав на собі синю спортивну куртку і вигукував на весь клуб прокляте прізвище. – Не тільки, – додав Сан Санич, аби щось додати, – ми ще у виконкомі… – Що?! – не дав йому закінчити другий, схоже, він справді образився. – В якому виконкомі?!! Ти хочеш сказати, що вас теж кришує виконком?!!! Ти відповідаєш за свої слова?!!!! – Четвертий рішуче поліз у кишеню за зброєю. Ну все, подумав Гога, краще б мене убив красноярський омон, не так противно було б. Усі четверо посунули на стіл, заступивши собою півкімнати. І виглядало все таким чином, що ні Гозі Ломая, ні, тим більше, Сан Саничу в цій ситуації нічого, крім важких тілесних пошкоджень, чекати не доводилось.

      І тут відчиняються двері і до кабінету входить Славік, радісно посміхаючись і махаючи, як віялом, якимись ксерокопіями. Четверо застигли на місці з занесеними кулаками. Гога повільно осів на стілець, Санич зіщулився і намацав у кишені телефон. Усі повернулись до Славіка. – Привіт, привіт, – загукав Славік, не помічаючи загального напруження, – всім привіт! – Він пройшов до Гоги і потис йому ватяну руку. – Партнери? – радісно показав він Гозі на четвірку і, засміявшись, потис руку крайньому, тому, котрий був у синьому. – Ось! – переможно крикнув він і кинув перед Гогою стос ксерокопій. – Що це? – видушив із себе Гога. – Дозвіл! – переможно вигукнув Славік. – «Вишивані рушнички»! – «Вишивані рушнички»? – недовірливо перепитав Гога. – «Вишивані рушнички»? – підійшов Санич і зазирнув у документи. – «Вишивані рушнички», «Вишивані рушнички», – нажахано зашепотіли четверо, задкуючи до виходу. – «Вишивані рушнички»! – переможно повторив Славік і, нахилившись до Гоги, діловито заговорив: – Значить так, Георгій Дави-дович, з пожежниками все узгоджено, переводимо через їхній рахунок, я все прикинув, беремо готівкою і списуємо як комунальний борг, – він нервово засміявся, різко обірвав сміх і, повернувшись до четвірки, строго запитав їх: – Ви щось хотіли, товариші? – Гога теж запитливо подивився на четвірку, не наважуючись поставити їм те саме питання. – Брат, – заговорив нарешті другий, застібаючи на грудях блискавку синьої куртки, – так вас що, в натурі губернатор кришує? – Да-да, – нетерпеливо відповів йому Славік і знову зашепотів до Гоги: – Нестачу спишемо на дитячі хори, я пробивав через управління, вони проведуть це через квартальний звіт як цільовий одноразовий платіж дітям-сиротам. – Четвірка невпевнено товклась біля дверей, не знаючи, що їм робити. – Четвертий намагався віддати обріз третьому, але той відчайдушно відпихувався. – Що, вже йдете? – повернувся Славік до четвірки. – Георгій Давидович, ми, до речі, запрошуємо товаришів на «Вишивані рушнички»? – «Вишивані рушнички», «Вишивані рушнички», – застогнали четверо і почали вислизати з кабінету. Коли двері за ними зачинились, Гога глибоко видихнув, – дай папіросу, – звернувся він до Славіка. Славік витяг