В 324 р. Константин І переміг свого співправителя-суперника Ліцинія та став єдиним володарем імперії. У 324–330 рр. стародавнє грецьке місто Візантій на Боспорі Фракійському (Босфорі) було перебудовано в нову столицю Римської імперії – Константинополь («Місто Константина», Царгород, нині – Стамбул).
Наприкінці IV ст. головними ворогами римлян були перси й германці-готи. Спочатку готи (племена остроготів під проводом роду Амалів, везеготів під проводом роду Балтів, гепідів, гаутів-йотів-ютів) жили на півдні Скандинавії (Йоталанд), на острові Готланд в Балтійському морі, та, можливо, на півострові Ютландія. В другій половині ІІ ст. н.е. більшість готських племен на чолі з конунгом (вождем, королем) Філімером оселилася на землях біля гирла (дельти) ріки Вісла на південному узбережжі Балтійського моря. Готи потіснили германські племена ругів (ругіїв), вандалів та бургундів (уругундів). У ІІІ ст. з берегів Вісли готи разом з герулами, ругами просунулися в Скіфію та Дакію. Римляни евакуювали з Дакії свої війська та населення (за часів імператора Авреліана, 270–275 рр.), у 270–271 рр. германці оселилися на берегах Дніпра (Данапра, Борисфену), Дону (Танаїсу), Дунаю (Данубія, Істра), завдали смертельного удару по Боспорському царству та Ольвійському полісу. В гірській частині Таврики, недалеко від Херсонесу Таврійського, готи й герули заснували маленьку державу з центром у фортеці Дорос-Дорі на горі Мангуп, прийняли православне (ортодоксальне, нікейське) християнство. Під назвою Феодоро Кримська Готія проіснувала до 1475 р., коли її завоювали турки-османи. Під тиском готів синдо-меотське населення азійської частини Боспору переселилося до Криму, де змішалося зі своїми далекими родичами скіфами.
Як писав у VI ст. готський історик Йордан, готи в Скіфії