І великий пес зник. Чоловік стояв, тримаючи бесаги на плечі, ні живий ні мертвий. Коли опам’ятався, вже пса ніде не було.
Юра обдумав свою пригоду. Поклав бесаги з плеча й сам побіг у хащу. А потім зібрався зі своєю цілою родиною в село.
Вернулися також інші люди й зачали вести своє мирне життя.
Болячка перестала ходити.
Чому пес живе коло людини
Давно, дуже давно пес жив собі самітний. Накінець надокучило йому все самому блукати в лісі й вирішив знайти друга-товариша, з котрим би жив. Але хотів, аби сей його товариш був найсильніший з усіх тварин.
Лісові звірята радили піти до вовка. Пішов пес до нього й каже:
– Вовче, брате, жиймо в’єдно!
Вовк одповів:
– Чому би ні!
Зачали жити в’єдно. Раз, як ночували в лісі, вчув пес якийсь шелест і зачав трястися-боятися. Пробудив вовка, а той йому каже:
– Будь тихо, бо прийде ведмідь та з’їсть нас!
Тоді здогадався пес, що ведмідь сильніший за вовка. Пішов до ведмедя й каже:
– Ведмедю, братику, жиймо в’єдно!
– Коли в’єдно, то в’єдно, – відповів ведмідь.
Минула коротка доба. Раз на зорях вчув пес якийсь шелест і зачав боятися. Пробудився ведмідь та й сказав:
– Затягнімося в корч, бо ще надійде лев та роздере нас обох!
Подумав пес, що лев має бути ще сильнішим. Лишив ведмедя й пішов до двору короля лева.
– Леве, леве, королю звірів, жиймо в’єдно!
– За слугу прийму тебе, – відповів лев.
Пес зостався з ним. Раз так понад вечір зачав пес боятися й зачав вити, гавкати. Вибіг лев з палати й каже йому:
– Мовчи, бо ще надійде людина й застрелить нас обох!
Пес замовк, але зараз здогадався, що та людина має дужчою бути, коли її лев боїться.
Пішов пес до людини і пристав до служби в неї.
Від того часу й живе пес коло людини.
Вітер Канарок і сміливий хлопець
На світі так часто буває, що діти в малім віці залишаються сиротами. Так сталося і з Олексою. Мати померла молодою, і він рік-другий жив з батьком, але тато знайшов собі молодицю і оженився другий раз. Мачуха ніби спершу любила хлопця, а потім кожного дня почала батька гризти:
– Я на твого хлопця робити не буду. Або віведи його геть від хати, або я піду від тебе.
Хоч і жалів за сином батько, але вже від цієї жінки дитина знайшлася. Що робити? «Я відвезу його далеко в ліс, а там звірина його з’їсть», – думав собі.
Так постановив і зробив. Але звірина хлопця не з’їла. Багато днів блукав Олекса лісами і зійшов на хату лісника. Лісник був доброю людиною, взяв його до себе з умовою, що буде кобилу пасти.
Лісник його годував, одягав, а він допомогав по господарству і пас кобилу. Через кілька років Олекса виріс, а кобила народила лоша. Якесь це лоша було дивним – росло на очах. Через кілька місяців зробився з нього прекрасний кінь.
Одного дня викликає хлопця лісник і каже:
– Вірно