– Сьогодні ми з Савкою наступаємо на ситих, – сказав Клим, підбадьорюючи виконавця.
Зінгерка не мала жодного способу врятувати бодай рештки гречаників (для себе), то висипала йому все з макітерки. А зате, вставши із-за столу, Савка поцілував їй ручку, чого не здогадався зробити і сам великий комунар. А то ж і є вавилонське виховання…
Уночі до Соколюків прийшов Савка Чибіс, постукався у віконце супроти печі; коли йому відчинили і він зайшов до хати, весь білий, завірюшний, то засміявся в потемках (він любив посміятися невпопад), а далі сказав, що їх обох викликає до сільради уповноважений нагально, цю ж хвилю мусять збиратися і йти з ним.
Засвітили каганця. Савка знову зареготав, побачивши в ліжку Даринку.
– А чому вночі, Савко, що, день малий?
Виконавець сидів на лаві, лузав соняшникове насіння, йому заборонено давати будь-які пояснення, вони самі мають здогадуватись, чому їх викликають, якщо душа часнику не їла, то й не буде смердіти. Савка ухилявся як тільки міг, і Соколюки по суті нічого не вивідали від нього.
Вони збиралися неохоче, стогнучи, зітхаючи. У Данька заклякли руки від страху, і він довго не міг узутися, халяви випорскували з одерев'янілих пальців. Прохав шевця пришити до халяв вушка – не пришив, а гроші здер добрі.
Коли Даринка зачинила за ними сінешні двері і всі троє вийшли на вулицю, Савка сказав, що тепер він мусить забрати ще й Явтуха.
За кілька хвилин виконавець вивів переляканого сусіда, котрий ніяк не міг втрапити застебнути кожушка на дерев'яних ґудзиках. Явтух запитав Соколюків:
– Що сталося? Знову когось убили?
Соколюки промовчали, розцінивши це як злісний натяк. Вибрались на Вавилонську гору, до будинку Тисевича, де містилася деякий час волость, а нині сільська Рада.
Застали тут усю вавилонську багатину: Матвія Гусака, Артема Буга, обох Раденьких – Хому та Федота, Петра Джуру, власника трактора, – ці живуть у самім Вавилоні і прийшли сюди пішки, хутірні дідичі приїхали на санях, за ними посилали міліціонерів, що прибули з Глинська.
Високий, вихудлий у в'язниці й гнучкий, як саме нещастя, ходив поміж викликаних Кіндрат Бубела, щойно обкладений «експертом»[11] у дві тисячі карбованців: «Люди добрі, за весь хутір не взяти такої суми, якби спродати навіть усе до дрантиночки!» Повчав інших стояти міцно, не викладати гроші на лопаті, бо хто поспішить викласти перший «експерт», того обкладуть другим, а там і третім, тим глинським супостатам вірити не можна, вони висотають із нас усі жили і пустять старцями по світу, і тоді не стане на землі іще одного Вавилона, піде він прахом без них, вавилонських господарів.
На ґанок вийшов Павлюк-батько, теж із хутірних, він тримав найкращу кузню в окрузі, заграбував її у пана Родзінського, коли розбирали економію, надірвався, вантажачи велетенське ковадло з колодою, відтоді так і жив із грижею, раз по раз запихав її у свої нутрощі, а вона вивалювалась усе загрозливіше.