Лебедина зграя. Зелені Млини (збірник). Василь Земляк. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Василь Земляк
Издательство: Фолио
Серия: Історія України в романах
Жанр произведения: Историческая литература
Год издания: 0
isbn:
Скачать книгу
Боніфація на тих дитячих гульках. Хлопчина також появлявся з санчатами, тримав їх за поводок, а по всьому сходив із ними з гори, боявся розбитись. Загалом Боніфацій для Савки ще з тих пір – чи не найбільша вавилонська загадка. Нині й сам Вавилон ніби в якомусь незбагненному лабіринті: стежки, стежки, стежки – сорочі, собачі і людські. Ті, людські, перший прокладає Савка, потім їх утоптують школярики, далі бабусі чимчикують ними на оденки, а за тими немічними бабусями, яких піснява та холод гонить по Вавилону, уже вільно ходять собі всі інші тутешні мешканці.

      «Чорті-що… Дорогу пробивають найслабкіші, хоч мало б бути все навпаки», – думає Савка, засівши у Климових глабцях.

      Секретар чмокнув, клацнув язиком – та так хвацько, що луна пішла, – збагнув, видно, як робити ті сани, і рушив був на обід, у цьому він точніший за сільрадівські ходики. Але Савка зупинив його, прибрав рябчаки з коней, зняв опалку, сів на передку і подав глабці. Все це тривало якусь хвилю. Боніфацій не встиг навіть отямитися, відмовитись, заліз на заднє сидіння, і Савка повіз його через Вавилон.

      Хто бачив Боніфація в глабцях, той нізащо не міг би повірити, що це він. Сама гордість та гідність запанували ним. Він ані не повернув голови в жоден бік, навіть коли віталися з ним, а лише глядів перед себе в худорляву Савчину спину, на якій видималися лопатки. Савка також поводився з гідністю, не дозволяв собі озиратись на Боніфація й тим ганьбити його, як дещо випадкове чи недостойне, тільки коли під'їжджали до двору, запитав:

      – Ну, як тобі там?

      – Світ переіначився, Савко… Коли я буду правити Вавилоном, то неодмінно заведу собі такі сани. З козлами і з пружинами на задку.

      – А хто ж на козлах?

      – Ти, Савко, тільки ти. Хто ж іще…

      – Давай, прав. А я вже згоден послужити тобі. Хоч виконавцем, хоч кучером… – гиготів Савка.

      Біля воріт Боніфацій зліз, наказав Савці зачекати на нього і неквапом пішов до хати, як великий пан.

      Там, у теплій господі, Боніфацій обідає, а тут, на передку, пронизує наскрізь вітерець, форкають запушені памороззю коні. Савка знову поклав на них рябчаки та все позирав на хату Кожушних, чи, бува, не вийде звідтіля Клим Синиця. Не виходить, мабуть, частує його стара Кожушна за доччиного листа гарними наїдками – гречаними лигунами з салом або ще чимось. І досі славиться її кухня, яку Орфей Кожушний, мандруючи по світах, щоразу доповнював якимись небувалими тут вигадками. Він сам готував таку собачатину по-маньчжурськи, що запахував нею усе пригір'я, але, окрім нього самого, більше ніхто не торкався тієї осоружної страви. Цей же Боніфацій не терпить жодних вигадок, до страв людина звикає, як до днів, але сумніву не могло бути, що борщ зараз мав гарний, із баранячим порібрям, а на друге були вареники з капустою – те повідомив Савці іще зрання: «Сьогодні замовив Зосі вареники з капустою». Савка саме пік на сніданок картоплю у грубці – також славна річ! Та якби не щодня, а бодай через день.

      В'язки стоять на горі, причаїлись у білій тиші, а сама гойдалка перепочиває