Сьогодні, звільнившись од Соколюків, вони передумали з Теслею про все на світі і навіть про любов, котрої не торкалися раніше. До того спонукав шум колеса в «Зеленому млині», що вже сам по собі був місцем інтимним. Тесля столувався в пролетарській корчмі, а сьогодні навіть випив на кошт комуни. Досі його вважали тут непитущим, і ця нова його риса була сприйнята служками корчми навіть прихильно.
Тесля прибув до Глинська нещодавно, живе тут поки що сам, без родини, квартирує в одної гарної господині, Варочки Шатрової, як він потім довідався, колишньої офіцерші, її дівоче прізвище – Снігур. У Глинську ціла вулиця Снігурів, на яку Варя повернулася Шатровою. Дружина Теслі з двома дітками залишилась у Краматорську й не квапиться до Глинська, маючи про нього уявлення лише з листів чоловіка. Тесля дотримується думки, що кожен куточок на землі чудовий, коли ти збагнеш його, пустиш у ньому своє коріння.
Синиця не мовив і слова про свою печальну повість із Рузею, та історія видалася йому давньою і непотрібною, щоб згадувати про неї в пролетарській корчмі. А про Мальву Кожушну розповів. Оце вчора приїхала до нього в комуну нагло, колись він товаришував із її чоловіком, той, можна сказати, помер у нього на очах нещодавно. «Яка, товаришу Тесля, може бути любов за таких обставин? Спровадив я її з комуни…»
Від хати Снігурів до Бугу збігає соняхова стежка, по ній щосвітанку Варя Шатрова та її квартирант сходять купатися у затоці, схованій від Глинська вербами. Варя, висока, з вишиваним рушником на шиї, ніби пливе над соняхами, а Теслю деякі соняхи б'ють по обличчю. Сходять разом, а купаються нарізно, мусять ховатися од пересудливого Глинська, та хіба сховаєшся від Харитона Гапочки, цього царського покидька, який про їхні досвітні купання у Південному Бузі відразу ж дописав Теслиній дружині у Краматорськ. Синиця якось був запримітив Варю, одного разу прийшла разом з Теслею до комунівського рундучка купувати сир, запам'яталося її вродливе обличчя в ластовинні, її постать, якась ніби незвична для Глинська, то тепер міг легко доуявити собі цю жінку в затоці й мимоволі посміхнувся, поставивши себе на місце Теслі: якщо Варя вся в ластовинні, то хіба встоїш перед такою, хоч будь вона в минулому біла офіцерша… Спопелить, гаспидка, нашого Теслю на смерть, і тоді не буде його ані тут, ані у Краматорську. Йому ж бо, Синиці, здається, ніщо не загрожує, окрім хіба що Мальвиної хворостинки, дотик якої і досі ніби чує на грудях…
У Денікінському рові було на диво спокійно. Запізніла бузина стояла в білому савані, пахла п'янливо, одурманливо. Клим Синиця знову подумав про Мальву,