На цьому, кажуть, епопея не закінчилася. Доброволець, міліцейський полковник, котрий відвозив козла в Макіївку, довго не міг витравити з салону своєї машини бридкий нудотний козлячий запах. До того ж посварився з дружиною – та навідріз відмовлялася сідати в цю машину. Тому авто довелося продати, після чого її власник остаточно зненавидів антинародний режим.
– Дуже класна річ була 2003 року на 1 Травня. Тоді вже Янукович став прем’єром, і для нього спорудили трибуну. Але не поруч із пам’ятником Леніну, а якраз навпроти. Це для того, щоб його не ототожнювали з комуністами, хоча саме це святкування виявилося чисто радянським. На трибуні стали новопризначений губернатор Анатолій Близнюк, Борис Колесников, якого я тоді зовсім не знав, і всі інші донецькі можновладці. А під пам’ятником Леніна примостилася опозиція: соціалісти і декілька комуністів. Наші тримають плакати: «Янукович, не гони порожняк!». До нас регулярно підходять спецслужби і кажуть: «Згорніть плакати, бо зараз буде прем’єр-міністр». Їх, звичайно, посилають відповідно за адресою, бо мають право тримати будь-які гасла, а особливо – у свято. Нарешті через площу суне колона демонстрантів. У мегафон чути приблизно таке: «На площадь вступает коллектив Первого маргаринового завода, продукция которого известна далеко за пределами Донбасса!» Враження жахливе. Таке, ніби я потрапив у радянське дитинство. Навіть гірше, бо тут кожну колону супроводжує міліціонер. Але тільки демонстранти починали розходитись, як наші тут же давали кожному в руки опозиційну пресу і різні друковані приколи про Кучму. Пригадую, як орговик із обладміністрації тоді бурчав: «Ми їм електорат позганяли, а вони його запліднюють».
Одначе такі акції опозиції хоча теоретично і мали повторюватися по всіх регіонах, насправді реалізовувалися в залежності від активності лідера. Фігурально висловлюючись, не всі області України мали на той час свого Луценка. Друга і остання спроба взяти діючу владу штурмом на всеукраїнському рівні мала назву «Повстань, Україно!» На відміну від «України без Кучми» про її початок владу попередили заздалегідь.
Так, 2 вересня 2002 року, за два тижні до оголошеної акції протесту лідери опозиції звертаються до преси з офіційним зверненням, де, зокрема, закликали:
«Напередодні Всеукраїнської акції громадянського протесту «Повстань, Україно!» ми звертаємося до вас: не зрадьте самих себе та своїх близьких, бо отруєна суспільна атмосфера загрожує однаково всім, хто живе в Україні. Ми розуміємо, що важко під час акцій протесту буде не лише нам – відкритим опонентам діючого режиму, а також і вам. Арсенал заходів режиму щодо журналістів «багатий»: відрізані голови, тортури, викрадення, побиття, позбавлення роботи, яка є сенсом вашого життя. Але навіть такі загрози не позбавляють журналістів з власною позицією від відповідальності якісно робити свою справу.
Влада буде лестити вам, роздавати почесті і нагороди, запрошувати