Навіть хвилину без неї витримати важко, не кажучи вже про цілий день. Ви гуляєте зимовими вулицями, парками, просиджуєте на університетських підвіконнях довгі години і говорите, говорите, говорите… Так багато з жінкою ти ще ніколи не розмовляв. І ще ніколи так сповна не відкривав жінці свою душу. Ви знайшли одне одного, бо світ навколо одразу спалахнув небаченою райдугою, світилося небо, й повітря вигравало скаженими барвами.
Тепер ти щодня відчуваєш політ, наче маєш за спиною велетенські прозорі крила. Твоїй душі щомиті відкривається незбагненна радість, мовби прокинувся чудовим ранком у заквітчаному саду, і знову дихнув життям. Вона наснажує тебе, дарує віру в щастя. І ти любиш не тільки її, ти любиш усе довкола, і це почуття сильніше за смерть, в яку тепер зовсім не віриться…
Співаєш для неї
Ти розповів їй про групу, і вона прийшла на ваш сольний концерт в Інженерній академії. І ти старався вразити її вашою музикою. Того дня ти співав виключно для неї.
На цьому концерті ти вперше побачив під сценою одразу всю «паризьку» тусовку, яка співала, танцювала, відтягувалась на повну силу. Але для тебе головним глядачем і слухачем була Світлана, чиї незрівнянні очі ти розпізнавав навіть у темряві зали, і ти знав, що вона також любить тебе.
…Африка врятував увесь концерт, допомагаючи тобі з клятою гітарою, що вирубалася майже на кожній пісні, – кинувши бас, він стояв навколішках і пальцями притискав до роздовбаного гнізда гітарний шнур, який постійно відходив. Але технічні негаразди не завадили вам відіграти цей великий сольник, присвячений триріччю групи. Цього вечора ви були нестримні. І ця найприскіпливіша у світі публіка від вас шаленіла.
Наприкінці виступу на сцену видерся п’яний Діма Блантер і попросив виконати одну власну пісню. Одягнувши на себе твою гітару, він чомусь довго не міг з нею розібратися, а потім благально повернувся до тебе і спитав: «Валику, ти що, лівша?»
Ти уважніше придивився до Блантера і все зрозумів: він просто повісив гітару на інший, правий бік і тепер у шоці стояв посеред сцени, не знаючи, що йому робити далі. «Блантер, переверни гітару!» – волав хтось нестямно з-під сцени. У цей час навколо почалася справжня вакханалія – люди бігали вже прямо на сцені, верещали, цілувалися, пили портвейн. Побачивши цей бедлам, бабусі – охоронниці місцевого порядку – вимкнули в залі електрику і світло, а найповажніша з них розмахувала велетенськими руками, ловлячи, наче футбольний воротар, у свої міцні обійми хирляві патлаті тіла рокерів, що метушилися на сцені. Інша бабця голосно кричала грудним басом: «Концерт закінчено! Всі геть! Вимітайтеся звідси негайно! До біса!»
«Ну як?» – питаєш у Світлани, коли ви зі сміхом пробилися повз