Едик Назарян – тоненький чорнявий мужчинка, флегматичний і трохи відсторонений від світу – викладає у вас зарубіжну літературу. Це він дає читати Аполлінера, Лорку, Елюара, Вальєхо, Ернандеса, Ділана Томаса, Лоуелла, Еліота. Це він стверджує, що модернова поезія перегорнула світ, зробивши небачений стрибок у часі і прорив у свідомості не одного покоління літераторів. Ти слухаєш його розповіді, наче одкровення, всотуєш у себе дух модернізму, закохуєшся в поезію. Ти відкриваєш для себе новий простір.
Після пар ти підходиш до Едика, і ви знаходите багато спільних зацікавлень у кількагодинних бесідах на літературні теми. Ваші зустрічі й суперечки на підвіконнях другого корпусу стають регулярними. Виявляється, Едик також пише вірші. Ви обмінюєтеся зошитами з поезією. І одразу виникає думка створити поетичний гурт, орієнтований на модерн і сучасну літературу. Едик – справжній фанат поезії, бо всі свої зароблені гроші витрачає на книжки (а крім викладання в університеті, він іще підробляє сторожем на якомусь складі). Книги для нього – це і меблі, і їжа, і жінки, і насолода. Вся його квартира завалена різноманітною літературою, але найбільше тут поезії. Він живе лише цим, і ти дивуєшся, що на світі ще збереглися подібні унікуми.
Ти поглинаєш тоннами нову літературу, прочитуючи в бібліотеках весь наявний модернізм. За програмою навчання цього зовсім не потрібно, але тобі пофігу будь-які програми. Сидиш в університетській бібліотеці до темряви, до закриття і не помічаєш, як за навколишніми столиками змінюються обличчя студентів, як спливає день, як поступово тихшає і завмирає універ, і його лункими коридорами лише зрідка шурхотять чиїсь кроки. Ти обмінюєш свій час на читання, яке повільно переходить у якусь манію. Сільвія Платт, Альфредо Вівар, Габріела Містраль, Октавіо Пас, Тадеуш Ружевич, Анджей Бурса, Франтішек Галас, Маяковський, Георг Гейм, Тракль, Люсеберт, Моррісон – це справжнє свято поезії. Ти з головою поринув у зовсім новий, вражаючий світ, який додає тобі світла, підживлює душу, наснажує на боротьбу з монстрами відчаю і однаковості. Ти живеш поезією.
…Назарян одного разу якось зник. Спочатку довго не приходив на пари, і студенти із задоволенням прогулювали лекції за легальних обставин. Потім хтось про це розповів керівництву, і Едика звільнили з роботи за прогули. Ти більше не бачив його, лише іноді до тебе доходили страшні чутки про модерного поета – нібито він став бомжем, спився, продав усі свої книги, виїхав за кордон, став наркоманом, перетворився на гомосексуаліста, видав книгу в Америці, став мільйонером і ще усіляка нісенітниця. Намагався його розшукати, але безрезультатно. Твій друг, поет і модерніст Едик Назарян зник, розчинився, став часткою Великої Гри під назвою «модернізм».
«Лише