Бардо online. Світлана Поваляєва

тепер… Як батько. Дуже на нього схожий. Той, коли напивався, то таке мені говорив, що як би потім не плакав і не вибачався, а вже не могла я його поважати, бо таке не забувається. Це незагойні рани, це вже та межа, за якою тільки чорна прірва і вороття нема… Тільки руїни… і така агресія в них чорна, просто звіри, скажені звіри і все. В сестри моєї рідної, старшої, тоже чоловік запійний, все життя вона з ним промучилася, і ще є одна сестра, менша, то в неї чоловік іноді напивався до білої гарячки, він хороша дуже людина, інтеліґентний, порядний, та як нап’ється, то тоже все трощить у хаті, і їй таке виговорює… а коли дочка їхня безвісти зникла, то почав тоже спиватися. Ти на неї, до речі, трохи схожа, на дочку, тільки та б ніколи так, як ти, не одяглася б. Дуже скромна була, якась така ніби не від світу. І у сестриних подружок – через одного чоловіки чорно п’ють, хоча і сім’ї ніби благополучні, і діти нівроку, один чоловік навіть водієм у посольстві працював, а п’ють так страшно, і все те саме: все руйнують – і хату, і стосунки, так, що ніякої поваги до них не лишається, але це вже наш такий хрест. Покоління таке, чи що… не знаю. Жінка – вона сильніша, усе на собі тягне. Я в Бога вірую, Бог мені помагає, але я вже не дочекаюся, коли Він за мною прийде і забере звідси. Скільки людина може терпіти? Я знаю, що в Нього багато справ, а я – не така вже і цаца, щоби Він тримав мене на думці весь час, але колись обов’язково згадає.

      Перед собою на столі Женщена В Поліетиленовому Кульку тримає запліснявілу проскурку, з якої стримить тоненька невгасима церковна свічечка. Таке враження, що і звертається вона до цієї свічечки, коли говорить, хоч і дивиться на Божевільну Юру. Вогник свічки ледве жевріє у маслянистому повітрі, мерехтить від судомних зітхань Женщени В Поліетиленовому Кульку, але все одно тримається ґнотика. Божевільна Юра незмигно дивиться на жіночку, з терпінням високооплачуваного психіатра вислуховуючи історію про алкогольне родове прокляття, як вона завжди вислуховує кожного в цьому барі. Єдина Юрина дія при цьому – полювання на невидимих монстрів. Але всі завсідники до цього звикли і не зважають на різкі Юрині рухи, якими та нагло уриває свою незворушність. Коли Божевільна Юра стріляє, фантом чергової поціленої потвори на мить оприявнюється в барі, але це видиво легко сплутати з пасмом тютюнового диму. Якби хоч хтось звернув на те увагу і придивився, то міг би побачити, що і ці хмари на щось схожі – то на зловісного ґладіатора з арбалетною стрілою в грудях, то на дракона з прохромленою точно межи очі головою. Тільки замість крові з них струмує глевкий серпанок. Юра проходить свою місію з неухильністю комп’ютерного чара, але це зовсім не заважає їй слухати історії.

      Він у цій компанії почувається вередливим хлопчаком, котрий вперто допікає свою жертву на позір невинними вчинками. Женщена В Поліетиленовому Кульку на його відчуття – просто тобі хрестоматійна жертва, така велика курка, прохромлена, мовби стрілою з арбалета Божевільної Юри, параноєю і фальшивою смиренністю. То він так собі думає, мабуть,