— Правда, правда! — закричали робітники з усіх боків. — Скоро по виплаті, то кождий по п'ять крейцарів, нам уйма невелика, а їм добро.
— Ну, а будовничий, — озвався котрийсь муляр, — він нічо не дасть? Адже ціле нещастя через него!
— Та й ще добре ще, що на тім сталося, — сказав другий. — Та то камінь міг і п'ятьом так само заїхати!
— Тре му казати, най також причиниться на бідного скаліченого.
— Але вже ви кажіть, — сказав майстер, — я не буду.
— Ну та що, скажемо ми, гуртом, — озвалися голоси.
Саме в тій хвилі вийшов будовничий з буди від гостей, щоб поглянути на робітників. Його лице вже налилось широким рум'янцем від випитого вина, а блискуча паличка дуже живо літала з одної руки до другої.
— А що, діти! — крикнув він, підходячи до кружка.
— Все добре, прошу пана, — відказав майстер.
— Ну, так ми ся й справуйте! — І хотів іти назад.
— Ми би до пана мали одну просьбу, — дався чути голос з-поміж робітників.
Будовничий обернувся:
— До мене?
— Так, — загули гуртом усі.
— Ну, що ж такого?
— Щоби пан були ласкаві причинитися до складки на того помічника, що го нині підоймою пришибло.
Будовничий стояв, не кажучи нічого, тільки сильніший рум'янець почав виступати на його лице, — знак, що просьба робітників неприємно його діткнула.
— Я? — сказав він вкінці з проволоком. — А ви відки до мене з тою просьбою приходите? Хіба я тому винен, чи що?
— Та, прошу пана, і ми не винні, але здається нам, годиться і таки треба помочи бідному чоловікові. Він слабий, якийсь час не буде міг робити, треба ж єму й матері старій чимось дихати.
— Як хочете, то му помагайте, а я відки до того приходжу! Першому-ліпшому непотрібові помагай!… Ще чого не стало!… — Будовничий відвернувся гнівно і пустився йти назад, коли втім котрийсь з робітників, обурений такою бесідою, сказав голосно:
— Ади, який пан! А сам тому найбільше винен, що Бенедя скалічило! От коби його було так парнуло, то, певне би-м, не пожалкував не то п'ять, а й десять крейцарів на такого діловода!…
— Що? — ревнув нараз з усієї сили будовничий і прискочив до сидячих робітників. — Хто се говорив?
Мовчанка.
— Хто се смів говорити? Га?
Ніхто й не писнув.
— Майстер, ви ту сиділи: хто се сказав? Говоріть, а ні, то вас нажену з роботи замість того урвителя!
Майстер поглянув довкола по робітниках і сказав спокійно:
— Я не знаю.
— Не знаєте? То я вас віднині не знаю тут на роботі. Проч!
— То я сказав! — відозвався один робітник, встаючи. — Я сказав і ще раз кажу, що-с дідовід, коли не хочеш на бідного робітника дати. А о твою роботу я не стою!…
Будовничий стояв, мов скажений, і з люті не міг до слова прийти. Робітник між тим узяв свій вінкель, кельню та міру і, попрощавшися з товаришами, спокійною ходою пішов ід ринкові. Прочі робітники мовчали.
—