Одісcея. Гомер

ми, — дехто загинув від згуби лихої,

      Згубу ж його учинив невідому для нас Кронієнко:

      Жоден не може напевне сказать, де він згинув,

      Чи то на суші він згинув від мужів ворожих,

      Чи то у морі у тих Амфітритиних хвилях.

      Отже, коліна тобі обіймаю я, чи не волиш ти

      Про його згубу лихую вповідати, може, ти бачив

      Очима своїми чи розповідь чув від мандрівця?

      Надто нещасним десь мати його породила!

      Тільки не жалуй мене, боячися, і не заспокоюй,

      Але вповідай по правді, як бачив на очі. Благаю,

      Якщо з тобою коли-небудь батько мій, славний Одіссевс,

      Слово яке а чи діло вчинив, загадавши,

      В краю Троянськім, де лихо приймали ахайці,

      Теє для мене тепер пригадай і по правді вповідай».

      Тож одповідав йому тоді Нестор, той кінник Геренський:

      «Любий! то ж ти нагадав мені лихо, що в тому

      Краю приймали невтримливі в гніві синове ахайські;

      Тож, коли всі ми човнами по морю туманнім блукали

      Та за здобичею, де лиш водив нас Ахіллевс;

      І коли всі за великеє місто Пріама-владаря змагались,

      Скільки тоді там загинуло мужів найкращих!

      Там же і Айяс коханець Арея поліг, і Ахіллевс,

      Там і Патроклос, отой богорівний порадник,

      Там і коханий мій син, бездоганний, найкращий,

      Мій Антілохос, вояк і в бігу найпрудчіший!