Над Кодацьким порогом. Адріан Кащенко

славне лицарство запорозьке, на те не вважайте, а високi верби та явори сокирами рубайте, у тороки аж у три ряди в’яжiть та на воду пускайте!

      Разом узялися козаки до роботи, а як уже добре смеркалося, виїхали знову у Днiпро i наблизилися до Таванi.

      Дiждавши вище города Аслана пiд захистом верб поки зайшов мiсяць, козаки пустили тороки за водою i скоро почули, як забряжчали, увiрвавшись i поринаючи на дно, ланцюги.

      Почули й турки, що бряжчать ланцюги, i почали з Аслан-города з гармат палити у тороки, гадаючи, що то козацькi чайки, а козаки сидiли собi любенько у своїх легких човнах вище Аслан-города, люльки курили та з бусурманiв глузували, дожидаючи, поки тим обридне стрiляти.

      Нарештi у Аслан-городi потишилися i понад Днiпром вже не чути було гучних вибухiв гармат. Втiшаючись думкою, що потопили козакiв, турки пiшли спати. Темрява ночi густо сповила Днiпро, тiльки зiрки веселим натовпом заглядали з неба у рiчку i грали на хвилях своїм срiбним промiнням.

      — Рушаймо,тихо сказав Сулима. I нечутно, мов таємнi примари, посунулися козацькi чайки Днiпром униз, до Великого лиману.

      Через два днi козаки минули Прогної i, наблизившись надвечiр до Очакова, нагледiли бiля нього шiсть турецьких галер. Всiм дуже кортiло зчепитися з тими галерами, але кошовий отаман не згодився на те, бо не хотiв виявляти себе туркам, i як тiльки мiсяць пiрнув у хвилi лиману, увесь табун запорозьких чайок нечутно обминув турецькi галери й башти Очакова.

      Поки почало свiтати, козаки були вже далеко за Очаковом.

      З моря вставала й рожева зоря, розмальовуючи його безкраю просторiнь привабливими кольорами, немов простилаючи перед козацькими чайками рожевий, гаптований килим. Згодом золоте сонце, не виникши ще з моря, послало свiй промiнь пiд небо на бiлi хмарки i затопило їх рожевим кольором з золотими розводами. Весело глянули тi хмарки у блакитне море, як у люстро... i не можна було пiзнати тепер, де море, а де небо... Нарештi з морської пелени виникло й саме сонечко i заграло по вершках рухливих хвиль щирим золотом. Разом з сонцем прокинулося й море i заграло дрiбною хвилею. З пiвночi подихнув вiтерець i, понадимавши на чайках вiтрила, погнав їх туди, куди направляли керманичi,на схiд сонця.