Енеїда. Іван Петрович Котляревський

родини надало,

      То тут троянці і вродились;

      І лиш гляди, то й заходились

      Коло жінок там ворожить,

      І, чоловіків підпоївши,

      Жінок, куди хто знав, повівши,

      Давай по чарці з ними пить.

      Які ж були до карт охочі,

      То не сиділи дурно тут;

      Гуляли часто до півночі

      В ніска, в пари, у лави, в жгут,

      У памфиля, в візка і в кепа,

      Кому ж із них була дотепа,

      То в гроші грали в сім листів,

      Тут всі по волі забавлялись,

      Пили, іграли, женихались.

      Ніхто без діла не сидів.

      Еней один не веселився,

      Йому немило все було;

      Йому Плутон та батько снився

      І пекло в голову ввійшло.

      Оставивши своїх гуляти,

      Пішов скрізь по полям шукати.

      Щоб хто дорогу показав:

      Куди до пекла мандровати,

      Щоб розізнати, розпитати,

      Бо в пекло стежки він не знав.

      Ішов, ішов, аж з русих кудрів

      В три ряди капав піт на ніс,

      Як ось забачив щось і уздрів,

      Густий пройшовши дуже ліс.

      На ніжці курячій стояла

      То хатка дуже обветшала

      І вся вертілася кругом;

      Він, до тії прийшовши хати,

      Хазяїна став викликати,

      Прищурившися під вікном.

      Еней стояв і дожидався,

      Щоб вийшов з хати хто-небудь,

      У двері стукав, добувався,

      Хотів був хатку з ніжки спхнуть,

      Як вийшла бабище старая,

      Крива, горбатая, сухая,

      Запліснявіла, вся в шрамах;

      Сіда, ряба, беззуба, коса,

      Розхристана, простоволоса,

      І, як в намисті, вся в жовнах.

      Еней, таку уздрівши цяцю,

      Не знав із ляку, де стояв;

      І думав, що свою всю працю

      Навіки тута потеряв,

      Як ось до його підступила