Безталанна. Іван Карпенко-Карий

От Степан вiзьме в обидвi жменi гарбуза, а ти й засилай зараз старостiв. Вона за тебе скорiше пiде, бо через тебе й посварилась з Гнатом.

      Омелько. Як?

      Дем'ян. Та так. Я бачив, як ти пiд сiном обняв її, та й сказав Гнатовi, ну, а його й запалило.

      Омелько. От навiжений! Я хотiв пошуткувать, обняв її, а вона менi стусана дала та й вирвалась. Що ж з цього? А! Я й не розшолопав вчора, чого вiн до мене чiплявся! Слухай! Гнат ще не зна про старостiв, на вулицi його не видко, ходiм до нього та розкажемо, i я помирюся з ним, i його помирю з Варкою. Чортзна за що посварились.

      Дем'ян. Та йому про Варку байдуже! Хiба не бачив, як бiля Софiї увивався? Ну й майстер вiн бiля дiвчат!

      Омелько. А коли байдуже, то посмiємося разом з ним над Степаном; а потiм прийдемо сюди, подивимося на сватання.

      Дем'ян. Ну, ходiм.

      ЯВА IV

      Злiва виходять Софiя й Параска.

      Омелько. От i дiвчата! Куди?

      Параска. Туди. А ви куди?

      Дем'ян. А ми туди!.. Ти знаєш, що тут сьогодня сватання?

      Параска. Яке?

      Дем'ян. Степан свата Варку.

      Параска. Тю! Що ти мелеш?

      Омелько. Побачите самi! (До Дем'яна). Ну, ходiм, покличем Гната.

      Параска. Хiба його нема на вулицi або у Миколи?

      Дем'ян. Нема.

      Пiшли влiво.

      Софiя. Я вернуся, сестричко, додому. Гната нема мiж хлопцями — чого я пiду. Може, вiн до мене зайде, вчора обiщав.

      Параска. Та ще побачишся.

      Софiя. Е, нi. Я завтра рано поїду до татка, а тепер розминемося! Ох! Вчора, гей, вiн менi такого наговорив, що я мало не здурiла: не знаю, чи й вiрить своєму щастю?.. Так скоро все зробилося, що я мов несамовита ходю.

      Параска. То вже тобi так бог дає, що щастя в двiр само йде; ти ж давно Гната любила…

      Софiя. Може, вiн шуткував…

      Параска. Чого ж йому шуткувать?

      Софiя. А Варка?

      Параска. Хiба не бачила, що глек розбили?