Оповідання. Борис Дмитрович Грінченко

тут?

      Горпина озирнулася й побачила, що дiвчина дивиться на неї.

      — Вже прокинулася? — промовила вона й пiдiйшла до Марусi. — А що, як тобi?

      — Та нiчого, — вiдмовила Маруся. — А чого це я, тiтко, у вас?

      — А того, що ти вчора вранцi зомлiла коло шахти, а мiй Петро там робив i тебе сюди принiс.

      — Учора вранцi? А сьогоднi хiба який день? — спиталася Маруся.

      — Сьогоднi четвер.

      — Четвер? — скрикнула Маруся. — А татко?

      — Татко? — А ось стривай, скоро й про татка довiдаємось, — ось-ось уже воду витягнуть усю.

      — Хiба й досi ще не витягли?

      — Нi.

      — Четвертий день?

      — Еге.

      — А я ж як це?

      — Та вчора вдень i вночi, i сьогоднi все спала, хвала боговi. Як тобi тепер?

      — Анiчогiсiнько, я пiду туди.

      — Нi, дочко, ти не ходи! Гаразд, що хвороба сном вийшла. Тобi треба тепер попоїсти.