Перехресні стежки. Іван Франко

Всі документи від нього виходили тільки «руською» мовою, і поступово він домігся того, що всі урядові почали сприймати таке новаторство як звичайне явище.

      Євгеній взяв собі помічника та двох писарів, бо роботи було дуже багато. Його працьовитість і знання завоювали йому авторитет у місті, повіті, окрузі вищого суду. Водночас із веденням професіональних справ він знайомився з місцевими мешканцями, шукав людей, здатних до справжнього діла. Діючи без зайвого шуму і «політичної закраски», адвокат досяг того, що в глухому досі повіті прокинулось громадське життя.

      XII

      До Рафаловича прийшов власник будинку, де квартирував адвокат, єврей Ватман, про якого всі казали — «лихвар, п’явка». Здивувавши адвоката незвичною поведінкою, він відверто зізнався в тому, що дійсно є лихварем.

      Вагман виклав Рафаловичу суть справи. Він хотів вигнати всіх панків, купити їхні маєтки і землі. Молодий адвокат, сказав він, прагне допомогти селянам, вириваючи з рук тих панків шматки земель і пасовиська. Чи не скласти їм свої зусилля докупи? Вагман запропонував зробити це на прикладі маєтку повітового маршалка пана Брикальського.

      Маєток весь у боргах, і якщо Вагман передасть до рук Рафаловича векселі, що в нього є, той швидко упорається з Брикальським. Маєток коштуватиме зовсім дешево, і селяни, яких захищає Євгеній, зможуть придбати його. У тому випадку, що вони відмовляться, він радить купити маєток самому адвокатові. Гроші для цього Рафалович зможе отримати після продажу на будівництво кораблів дубового лісу Брикальського.

      Рафалович сказав, що подумає над пропозицією Вагмана. Оскільки не все йому було зрозуміло в словах цього незвичайного лихваря, він вирішив при нагоді розпитати про нього в інших людей.

      XIII

      Рафалович побачив у вікно жінку в чорному, яку місяців зо два тому вже зустрічав на вулиці. «Невже се вона?» — майнула в нього думка, і Євгеній відчув, як щось штовхнуло його в груди. Він швидко пішов до міського парку, де бачив таємничу жіночу постать, але лавочка, на якій щойно сиділа дама, була порожньою. Повернувшися додому, він спробував знову читати книжку, та дарма. Подумки він знов повернувся до тієї драми, що пережив десятьма роками раніше.