– Ну, скажiть правду: ви ж не комунiст?
Вiн тричi побожився, що вiн комунiст, але вона йому не повiрила.
…Громовиця не прийшла – пройшла. В лiсi було тихо, мiж дерев ходив мiсяць i крапав срiбне масло в гущавину.
Хтось ламав гiлки в лiсi – не людина, трiскало в лiсi. Вилуплювались солов’ята, i соловей уже не спiвав, i солов’ї мовчали.
– …Якби ви знали, яка це Анфиса Павлiвна: жадна, не дай Господи. Годує дитину, а сама бiльш за дитину з’їсть: дитячу порцiю.
…На якнайдальшiй вiллi смiялись. Пiдiйшли до тераси, а за терасою тихенька пiсня. Це надхненний Гiль.
…Тьотя Бася не обiдала: її обiд з’їв хтось.
Коли поодцвiтали вишнi (позривали ягоди), поналивались яблука. В яблуках мед, пасiка, бджоли, дiд сивенький – смачно…
Летiли трутнi по шосе.
…У вiллi мешкають два тижнi, три, мiсяць, а то й цiле лiто. Однi виїздять, iншi приїздять.
Хто приїздить, каже:
– По вулицях голод, а тут…
Через тиждень каже:
– Чому це сьогоднi нема какао? Який же це дiм вiдпочинку? Га?
…Пахне кiзяками й парним молоком.
Ледве свiтає, Сидiр запрягає конi й везе м’ясо до мiста.
Насiли: де – хто.
– Захватiть оцього лантуха з яблуками.
– Що за лантух?
– Та оцей.
– Та це ж яблука казеннi.
Його просять, вiн згоджується за двiстi п’ятдесят вiд пуда. Накрив лантух свiжим м’ясом i закаляв у кров. (Кров i яблука, революцiя i кров…) Сидiр покликав Микиту, й поїхали. Як виїхали з села – на мiсто селяни їдуть. Сидiр кричить:
– Гей ти, шкапо селянська, не заступай дороги. Роздавлю! Кричать iз воза:
– Не пан, звернеш i сам. То тiльки земському звертали колись… Но-о!..
Почухав Сидiр потилицю й згодився:
– Та воно й правда.
Сiпнув за вiжку – лiворуч…
…Пiдводилося сонце – червоне, заспане, невмите…
На вiлли (мабуть, i в колонiї) залiтають амури: людське. Буває випадково, буває свiдомо, пiд кущами, коли думає лiс, коли мовчить лiс, тiльки трiщить у глибинах – дрiбний звiр ходить, буває в садках… А через дев’ять мiсяцiв вилуплюється дитина. Це гарно, природно, свiжо й людяно.
Залiтають сюди й поганi баси – невдачники з мiста й дебютантки – балерини й третьоряднi скрипники. Тут усе задовольняє. Усiх задовольняє.
Є i лiтнiй театр.
У суботу висiла афiша:
Грандiозний вєчєр. Участвують… еtс.
…У недiлю тьотя Бася кричала:
– Я не поведу дiтей на цю буржуазну гниль!
Її не послухали й повели дiтей. У дiтей сьогоднi цвiли очi, як спiлi вишнi пiсля дощу. Кричало голубе небо, i були оплески гучнi i смiх дитячий.
Дiти задоволенi, артисти «в ударi», небо кричить.
Кiнчався вечiр, заспiвали «Iнтернацiонал», i скрипник заграв. Трiснула струна в скрипника, й «Iнтернацiонал» увiрвався.
I розлiгся дитячий регiт на весь лiс. Раптом вискочила з лiсу тьотя Бася, блiда, схвильована.
– Як ви смiєте! Як ви смiєте глузувати?
Стояла бiля артистiв i махала кулаками. Її заспокоїли, вона – на сцену i плакала.