Анна
Кому ж таки не треба мрiй, Долорес?
У мене є одна — дитяча — мрiя…
Либонь, вона повстала з тих казок,
що баяла менi, малiй, бабуся, —
я так любила їх…
Долорес
Яка ж то мрiя?
Анна
Ет, так, химери!.. Мариться менi
якась гора стрiмка та неприступна,
на тiй горi мiцний, суворий замок,
немов гнiздо орлине… В тому замку
принцеса молода… нiхто не може
до неї доступитися на кручу…
Вбиваються i лицарi, i конi,
на гору добуваючись, i кров
червоними стрiчками обвиває пiдгiр'я…
Долорес
От яка жорстока мрiя!
Анна
У мрiях все дозволено. А потiм…
Долорес
(переймає)
…Один щасливий лицар злiз на гору
i доступив руки i серця панни.
Що ж, Анно, мрiя ся уже справдилась,
бо та принцеса — то, звичайно, ти,
убитi лицарi — то тi панове,
що сватались до тебе нещасливо,
а той щасливий лицар — дон Гонзаго.
Анна
(смiється)
Нi, командор мiй — то сама гора,
а лицаря щасливого немає
нiде на свiтi.
Долорес
Се, либонь, i краще,
бо що ж ти можеш лицаревi дати
у надгороду?
Анна
Шклянку лимонади
для прохолоди!
(Уриває. Iншим тоном).
Глянь лишень, Долорес, —
як блимає у сiй гробницi свiтло,
мов заслоняє хто i вiдслоняє…
Ну що, як там хто є?
Долорес
То кажани
навкруг лампади в'ються.
Анна
Я загляну…
(Заглядає крiзь гратчастi дверi у гробницю, сiпає Долорес за рукав i показує щось. Пошепки).
Дивись — там злодiй! Я кликну сторожу.
(Кидається бiгти).
В ту хвилину одчиняються дверi.
Долорес скрикує i млiє.
Дон Жуан
(вийшовши з гробницi, до Анни)
Прошу вас, сеньйорито, не втiкайте
i не лякайтесь. Я зовсiм не злодiй.
Анна вертається i нахиляється до Долорес.
Долорес (очутившись, стиснула Аннi руку)
Вiн, Анно, вiн!.. Чи я збожеволiла?
Анна
Ви — дон Жуан?
Дон Жуан (уклоняючись)
До вашої послуги.
Долорес
Як ви могли сюди прибути?
Дон Жуан
Кiнно,
а потiм пiшки.
Долорес
Боже, вiн жартує!
Ви ж головою важите своєю!
Дон Жуан