Над Чорним морем. Іван Нечуй-Левицький

зникла з його лиця. Він дрібно та швидко заговорив з паннами.

      – Добридень вам, синя стьожко! – гукнув він до Сані. – Ого! тут є й червона стьожка! – сказав він до Мурашкової.

      – Єй синя, є й червона стьожка, є навіть дама без стьожки, – весело сказала Христина. – А які стьожки ви найбільше любите: чи сині, чи червоні?

      – Не вгадаєте, яка стьожка мені найуподобніша, – сказав Селаброс, скоса зирнувши на червону стьожку на плечі в Мурашкової.

      – Ого-го! та ви таки вередливі! – сказала Христина.

      – Що це ви звете нас стьожками? Хіба в нас нема ймення? – сказала до Селаброса Саня.

      – Є ймення, є! Хто ж за це не знає? Вас таки ж якийсь піп хрестив, – сказав Селаброс.

      Саня не любила Селаброса за те, що він був трохи неделікатний в словах і говорив часом неприємне паннам. Різкий на язик, грубуватий, як усі сини півдня, Селаброс часом грубо різав правду в вічі не одним паннам.

      – А що, чи поїдете пак на Малий Фонтан на гулянку? Сьогодні надворі година, гарно, ясно. Як ви поїдете, то поїду й я з вами, коли мене не проженете, – промовив Селаброс. – Ви мене не проженете? – спитав він, обертаючись до паннів.

      – Ні, не проженемо: ми не вдалися в вас і людей не розгонимо компліментами, – так само різко дала здачі Саня.

      Чорні брови в Селаброса на одну мить зійшлися й знов розійшлись. Він втяг верхню губу й прищикнув її зубами.

      – Не думав я, що маю вдачу розганяти паннів… – сказав він низьким голосом.

      – А от удовиць, то ви й не розженете! Удовиці невеликі страхополохи й вас не дуже-то злякались, – весело обізвалась Христина.

      – Що це в вас за штучка в руках? – спитав Селаброс в Христини й нецеремонно ляпнув пальцями по тій штучці.

      – Ет! не скажу: нехай кортить. Довідаєтесь на Фонтані, – сказала Христина.

      – Та й ви не з порожніми руками! – сказав Селаброс, обертаючись до Бородавкіна.

      – Авжеж не з порожніми. Запас біди не чинить. Я, бачте, люблю поезію, але не забуваю й за прозу, – сказав Бородавкін.

      – І добре робите, бо тут зібрались все поети та поетки, що за ту прозу не дуже дбають, – промовив Селаброс.