Євдокiя Корнiївна. Та волочуся до котрого часу. Це ми справили Євфросинi одно шовкове плаття, а оце думаємо ще й друге справити, бо…
Євфросина. Годi вже, мамо, хвалитись. Вже й знайшли, чим хвалитись; неначе справдi яке диво шовкове плаття.
Євдокiя Корнiївна. Та ще оце ми купили Євфросинi новi золотi сережки та золотi… як-бо їх… каблучки на руки… їй-богу, забула. Ось покажи-бо, Євфросино! Там такi, так i сяють на всю хату.
Євфросина (сердито). Ет, вигадали! Знайшли, чим хвалитись.
Настя, Ольга, Варвара. Ой, покажи! Покажи-бо, Євфросино, нехай ми подивимось. Покажи, серце!
Євфросина. Нехай перегодя. Мене не дуже кортить: я звикла до того. Iдiть, мамо, в пекарню та зготуйте нам закуску.
Євдокiя Корнiївна. Пiду, пiду! За всi голови. (Виходить).
ВИХІД 13
Євфросина, Настя, Ольга i Варвара..
Настя (лапає пальцями Євфросинине плаття). Яке ж гарне твоє плаття! Ото якби собi таке справити. Та яке широке та добряще! А як шелестить! А перейди, Євфросино, через хату.
Євфросина гордо переходить через хату i зумисне шелестить хвостом.
Варвара. Ой, як же шелестить! Шелесь-шелесь! Неначе листя на вiтрi. А який хвiст! Здається, увесь шелест на хвостi.
ВИХIД 14
Тi самi й Оленка.
Оленка (входить). Добривечiр! З недiлею будьте здоровi!
Всi. Доброго здоров’я! Спасибi, будь i ти здорова.
Оленка. Моя мати лягли спочивати та й кажуть: пiди до Євфросини та погуляй трошки. А я оце – й прийшла.
Євфросина. Сiдай, Оленко!
Оленка. Це в тебе, Євфросино нове плаття? Та яке гарне, як золото.
Євфросина. Мабуть; чи подобається тобi хоч трохи?
Оленка. Де вже пак не подобається! Менi такого й до смертi не носити. Ох! (Зiтхає).
Євфросина.А може, посватає хтось багатий, то й носитимеш.
Настя, Ольга, Варвара. Покажи-бо, Євфросинко, золотi сережки та браслети, покажи!
Євфросина. Та вже нiгде дiтись: треба показати. (Йде в кiмнату й виносить сережки й браслет).
Всi. Ой, гарнi ж! Аж блищать, аж горять! Так i сяють на всю хату.
ВИХIД 15
Тi самi й Євдокiя Корнiївна.
Євдокiя Корнiївна (вбiгає з пекарнi прожогом). Аж тридцять карбованцiв заплатила своїми руками! Надiнь, Євфросинко, то й я подивлюсь.
Євфросина. Таки не втерпiли, прибiгли: ще й Химку сюди приведiть. Пiдiть-бо, мамо, в пекарню, а то Химка там все перепалить та переварить.
Євдокiя Корнiївна. Пiду, пiду. (Виходить).
Євфросина надiває перед дзеркалом сережки й браслет.
Всi. Ой, як блищать! А повернись, Євфросинко!
Оленка. Яка ти стала гарна в сережках! Вдвоє покращала.
ВИХIД 16
Євфросина, Настя, Ольга, Варвара i Оленка.
Оленка. Дай менi, Євфросино, в руки браслет: ще зроду в руках не держала золота.
Євфросина. Ти, Оленко, як мала дитина. На, про мене, й подерж, та тiльки не впусти, бо ще й розiб’єш.
Оленка