– Лана – відповіла.
– Лана – як ніжно! А мене…
Я не дала можливості договорити, перебила його: – Знаю, знаю. Я чула! Роберт!
– У такому разі – дуже приємно познайомитися!
– Мені теж… – із теплотою в голосі відповіла я. – До зустрічі!
– Чекатиму з нетерпінням!
Я посміхнулася на прощання і рушила до виходу. А в голові дзвеніло: «О, так, так! У мене завтра побачення! Хай живе «Бліц!» Він подарував мені зустріч із цим чоловіком!»
Звуки крапель «Вальсу дощу» обірвали мої спогади… Треба випити теплої води… Котра ж година? На стінному годиннику показувало дев'яту. Довго сьогодні спала. Та це й недивно. Ми пізно повернулися із подорожі додому. Переліт, потім переїзд вночі машиною, добре, хоч за кермом був водій Роберта, він і зустрів нас в аеропорту. А як себе почуває Роберт – невідомо… І не скаже, буде бадьоритись та говорити, що все гаразд. По приїзді завжди потрібен хоч би день налаштування на звичайний ритм життя. До обіду ще повно різних справ, бо потім на роботу!
Як же я скучила за своїм сонечком малим! Бачились і розмовляли ми з донечкою практично щодня скайпом, але обійняти і пригорнути до себе – це зовсім інше і неможливо замінити нічим! Робертова мама просто обожнює єдину внучку! Відразу ж і передзвоню.
– Доброго ранку, мамо! – ввімкнула телефон на гучномовець і так вирішила обійти квартиру.
– Доброго, дорога! З приїздом! Як ви там? – я любила її спокійний турботливий голос.
– Дякую! Все добре! Сердечно вітаю Вас із Днем народження! Здоров'я Вам і радості, мамо!
– Спасибі, Ланочко! Першою мене вітала Катеринка і подарувала картину- шедевр! Оголосила вчора, що йде творити, зачинилася сама в кімнаті. Чаклувала близько півгодини. Вийшла, витерла рукою лоба і сказала: «Бабусю, чому ж ти не питаєш, чи я втомилася, чи все зробила, що задумала?» Я все перепитала і почула у відповідь серйозні слова: «Ця картина варта таких зусиль! Але чекай дня, що прийде!» – І що то за шедевр? – сміялась я. – Їй чотири рочки, а говорить, як дорослий митець.
– Посеред великого аркуша – яскраво-жовте сонце усміхається і навколо проміння! А як вручала подарунок, то промовила: «Мила бабусю! Хай це сонечко буде щодня у твоєму житті!» Я більш, ніж упевнена, коли Катеринка вітала, то по обличчю мами стікали сльози від розчуленості та дитячої любові. І зараз вона схлипнула від переповнених емоцій.
– Катеринка пішла в садочок охоче?
– Уже дочекалася нарешті вашого приїзду! Знає, що сьогодні заберете її швидше, бо ввечері святковий торт! Отож, запрошую!
– Дякуємо, мамо! Ми б прийшли і без запрошення!
– Тоді до зустрічі!
– До вечора!
Уже лунає інша мелодія. «Повітря» Бетховена… Нова програма в айфоні для визначення музики досить допомагала мені у розпізнаванні творів класиків. Якщо раніше майже на кожну другу композицію вмикала програму, то тепер все рідше шукаю підказку. Так доречно і своєчасно Роберт угадав із подарунком – сучасним телефоном! І як здорово, що розширюються