– Їдемо.
Через кілька днів на безлюдному побережжі моря друзі розкинули намет і підготувались до рибалки.
Що Оксана і Марта були подругами, достеменно сказати не зміг би ніхто. Оксана пішла в бізнес, Марта осталась працювати в школі. Учила дітей української.
– Ви до нас ставитесь несправедливо, – сказала якось Оксана Марті. – Вам здається, що ми обдурюємо всіх, крадемо звідусіль і взагалі люди непорядні. Так, багато серед нас є непорядних. Багато, на жаль. Але, повір, посеред нас стрічаються люди, які розуміють, що таке честь, шляхетність… Одного такого, здається, я навіть зустрічала…
– Оксано, облиш. Ти знаєш, що я тебе шаную. – Марта підійшла до подруги і торкнулась до її руки. – Я бачу, як ти працюєш.
– Починала я просто. Один знайомий, людина порядна, як для нашого чиновника, посприяв, аби я в кредит отримала лісоматеріал для шахт, а ті за ліс дали мені вугілля, котре я виміняла на електроенергію, якою закрила борги одному господарству, а воно у свою чергу дало мені свій товар. Товар, а це, скажімо, комбайн, я виміняла в одного крупного фермера за урожай. Урожай – то уже майже готівка. Склали угоду на соняшникове насіння. Та насіння забрав рекет (місцева влада за якісь борги), тож вирвала у нього я пшеницю. Завантажила на елеваторі, все, як годиться. Тільки відправив елеватор пшеницю третього класу, а одержали на нашому елеваторі пшеницю п’ятого класу. Два роки роботи вхолосту. Далі. На кожній операції треба платити. Як не податок, то хабарі. Як тільки пішли у рух товари з’явилося з десяток прохачів: лікарня, школа, податкова, міліція, різні фонди, партії, добровільні охоронці і так далі. Та якби я змогла дати допомогу, скажімо, лікарні, на цю допомогу я повинна сплатити ПДВ. Що таке ПДВ, питаєш? Це одиниця виміру тупості українського політикума. Чим вище посада, тим більше пдв. Взагалі, то це податок на додану вартість і у розвинених державах платять його там, де перевиробництво товару. Розумно. А в нас? Звертається до мене поет – кажуть, талановитий – щоб я видала йому збірочку у кілька сотень примірників. Та перш, ніж видати збірочку поезії, я повинна двадцять відсотків від усієї суми сплатити ПДВ. Чи не скажеш мені, яка додана вартість у філософської поезії? В нашої влади у мозку замість звивин – пдв. Та що тобі говорити. От з’являється у тебе в банку на рахунку якась копійка. Про це відразу знає рекет. З’являються непрошені і пропонують «поділитись з ближнім». Призначаю час, коли дам їм гроші, і йду в міліцію. Так і так, рекет вимагає грошей, будуть тоді то. Приходять хлопці і тут їх міліція «накриває». Наручники, і в машину. На другий день я випадково коло міліції. Дивлюся, а ті що приходили за грішми і ті, що їх в’язали бесідують мило – хлопці-то свої. Побачили мене – й ніби нічого не відбулося. Потім такий невинненький дзвінок. Не роби, жінко, дурниць, бо може трапитись нещасний випадок. Іду до служби безпеки – не дам же я себе тероризувати – а там спокійно так: це буде коштувати стільки-то. Ну, як тобі? Думаєш, що після цього я читатиму ваші безглузді романи? Чи мені до поезії? Чи, може, буду слухати Шопена? Щоденно жди