28 Як не спалахує все жирне вмиг,
А полум’я лиш на поверхні дише,
Так тут вогонь од п’яток далі біг.
31 «Скажи, учителю, хто це сильніше
За інших корчиться від лютих мук, —
Спитав я, – й полум’я там червоніше?»
34 І він: «Як хочеш, не спускавши з рук,
Я пронесу тебе крутим цим схилом,
І сам почуєш його мови звук».
37 І я: «Тобі благе й мені є милим.
Ти знаєш те, що хочу я сказать.
Ти пан, і я твоїм корюся силам».
40 Тоді ми вийшли на четверту гать
І повернули вліво, вниз до ями,
Де зяють діри й полум’ям горять.
43 І добрий вчитель стис мене руками
І відпустив, як стали – не раніш —
Ми там, де грішник той сукав ногами.
46 «Хто б ти не був, що вниз чолом стирчиш, —
Почав я, – наче кіл, що хтось вбиває,
Печальний душе, скорб свою утіш».
49 Схиливсь я, мов чернець, що сповідає
Убивцю, той же, вчувши смерті гніт,
Її за всяку ціну віддаляє.
52 А він гукнув: «Невже покинув світ,
Невже покинув світ той Боніфацій?
Чи список наш збрехав на кілька літ?
55 Ти, може, утомився від труднацій
З багатствами, що викрав ради них
Красуню й нею торг ведеш в палаці?»
58 Я наче той був, чий язик затих,
До нього бо звернулись незвичайно,
Він розгубився й був ні в сих ні в тих.
61 Віргілій мовив: «Ти відповідай-но:
Та я не той, не той, кого ти ждав!»
І раду цю я виконав негайно.
64 Тоді цей дух ногами замахав,
А там почав так жалісно зітхати
Й казать: «Навіщо ж ти мене чіпав?
67 Коли ти так хотів про мене взнати,
Що не злякали прірви кам’яні,
То знай, що я вдягав розкішні шати,
70 Що ведмедиха – мати є мені,
Що сам я піклувавсь про ведмежаток,
Копив добро – тепер я в гамані.
73 Під головою в мене тут – з десяток
Таких, хто симонією грішив,
Кому каміння не пече вже п’яток.
76 Давно б поверхню цю я залишив,
Коли б з’явився той, кого з тобою
Я сплутав, як уперш заговорив.
79 Та довше я стою сторч головою,
Пожежу чуючи в ногах лиху,
Аніж йому призначено судьбою.
82 Бо після нього весь в гидкім гріху
Від заходу йде пастир без закону, —
Той всіх обгонить на своїм шляху.
85 Новітньому подібний Іасону,
Описаному в Маккавеїв, він
Французького підтримку знайде трону».
88 Не знаю, може, злий був мій учин,
Слова ж на відповідь були готові:
«Якого скарбу ждав, скажи, взамін
91 Господь наш, як святому дав Петрові
Свої ключі? Наказ він мовив свій:
«Іди за мною!» – та й по цьому слові.
94 Петру та іншим не платив Матвій
Ні злотом, ні сріблом, як обережно
Посів він місце по душі кривій.
97 Тож стій отут, бо скараний належно
З чужим добром грабованим стирчи,
Як