Божественна комедія. Аліг'єрі Данте. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Аліг'єрі Данте
Издательство: Фолио
Серия: Шкільна бібліотека української та світової літератури
Жанр произведения: Поэзия
Год издания: 0
isbn: 978-966-03-5461-6, 978-966-03-6428-8
Скачать книгу
й вірьовки втримать не мали б сили.

      28 Як не спалахує все жирне вмиг,

      А полум’я лиш на поверхні дише,

      Так тут вогонь од п’яток далі біг.

      31 «Скажи, учителю, хто це сильніше

      За інших корчиться від лютих мук, —

      Спитав я, – й полум’я там червоніше?»

      34 І він: «Як хочеш, не спускавши з рук,

      Я пронесу тебе крутим цим схилом,

      І сам почуєш його мови звук».

      37 І я: «Тобі благе й мені є милим.

      Ти знаєш те, що хочу я сказать.

      Ти пан, і я твоїм корюся силам».

      40 Тоді ми вийшли на четверту гать

      І повернули вліво, вниз до ями,

      Де зяють діри й полум’ям горять.

      43 І добрий вчитель стис мене руками

      І відпустив, як стали – не раніш —

      Ми там, де грішник той сукав ногами.

      46 «Хто б ти не був, що вниз чолом стирчиш, —

      Почав я, – наче кіл, що хтось вбиває,

      Печальний душе, скорб свою утіш».

      49 Схиливсь я, мов чернець, що сповідає

      Убивцю, той же, вчувши смерті гніт,

      Її за всяку ціну віддаляє.

      52 А він гукнув: «Невже покинув світ,

      Невже покинув світ той Боніфацій?

      Чи список наш збрехав на кілька літ?

      55 Ти, може, утомився від труднацій

      З багатствами, що викрав ради них

      Красуню й нею торг ведеш в палаці?»

      58 Я наче той був, чий язик затих,

      До нього бо звернулись незвичайно,

      Він розгубився й був ні в сих ні в тих.

      61 Віргілій мовив: «Ти відповідай-но:

      Та я не той, не той, кого ти ждав!»

      І раду цю я виконав негайно.

      64 Тоді цей дух ногами замахав,

      А там почав так жалісно зітхати

      Й казать: «Навіщо ж ти мене чіпав?

      67 Коли ти так хотів про мене взнати,

      Що не злякали прірви кам’яні,

      То знай, що я вдягав розкішні шати,

      70 Що ведмедиха – мати є мені,

      Що сам я піклувавсь про ведмежаток,

      Копив добро – тепер я в гамані.

      73 Під головою в мене тут – з десяток

      Таких, хто симонією грішив,

      Кому каміння не пече вже п’яток.

      76 Давно б поверхню цю я залишив,

      Коли б з’явився той, кого з тобою

      Я сплутав, як уперш заговорив.

      79 Та довше я стою сторч головою,

      Пожежу чуючи в ногах лиху,

      Аніж йому призначено судьбою.

      82 Бо після нього весь в гидкім гріху

      Від заходу йде пастир без закону, —

      Той всіх обгонить на своїм шляху.

      85 Новітньому подібний Іасону,

      Описаному в Маккавеїв, він

      Французького підтримку знайде трону».

      88 Не знаю, може, злий був мій учин,

      Слова ж на відповідь були готові:

      «Якого скарбу ждав, скажи, взамін

      91 Господь наш, як святому дав Петрові

      Свої ключі? Наказ він мовив свій:

      «Іди за мною!» – та й по цьому слові.

      94 Петру та іншим не платив Матвій

      Ні злотом, ні сріблом, як обережно

      Посів він місце по душі кривій.

      97 Тож стій отут, бо скараний належно

      З чужим добром грабованим стирчи,

      Як