Тріумфальна арка. Эрих Мария Ремарк. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Эрих Мария Ремарк
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Серия:
Жанр произведения: Зарубежная классика
Год издания: 1946
isbn: 978-966-14-8619-4,978-966-14-8324-7
Скачать книгу
однакові. Рекомендації мало допомагають.

      Равік помітив, що жінка вгадала його намір під цим приводом спекатись її. А оскільки це була правда, він заперечив:

      – Той чоловік, про якого я кажу, не антрепренер. Він портьє в «Шехерезаді». Це російський нічний клуб на Монмартрі.

      – Портьє? – Джоан Маду підвела голову. – Це інша справа. Портьє знають більше за антрепренерів. З цього щось може й вийти. Ви його добре знаєте?

      – Так.

      Равік здивувався: вона раптом заговорила діловим тоном. Швидко в неї це виходить, подумав він.

      – Він мій приятель. Звати його Борис Морозов, – сказав Равік. – Він уже років десять працює в «Шехерезаді». В них там завжди чимала програма. Й номери часто міняються. Морозов приятелює з розпорядником. Коли не буде місця в «Шехерезаді», він напевне придумає щось інше. Спробуєте?

      – Спробую. Коли?

      – Найкраще зайти десь о дев’ятій вечора. Тоді йому ще нема чого робити, і він матиме час побалакати з вами. Я його попереджу.

      Равік уже радів, уявляючи собі, яка міна буде в Морозова. Йому враз полегшало на душі. Невиразне почуття відповідальності, що все-таки не полишало його, тепер зникло. Він зробив що міг, а далі нехай сама дає собі раду.

      – Ви втомилися? – спитав він.

      Джоан Маду глянула йому просто у вічі.

      – Я не втомилася, – відповіла вона. – Але розумію, що сидіти зі мною невелика втіха. Ви пожаліли мене, і я вдячна вам. Ви мене витягли з готелю й поговорили зі мною. Це для мене багато важить, бо я за всі ці дні майже ні з ким словом не перемовилася. Тепер я піду. Ви для мене зробили більше, ніж досить. І ще робите. Що б зі мною було без вас!

      Господи, з прикрістю подумав Равік, знов починається! Він перевів погляд на скляну стіну перед собою. За нею голуб намагався зґвалтувати какаду. Какаду був такий знуджений, що навіть не скидав його з себе. Просто дзьобав далі зерно, не звертаючи на голуба уваги.

      – Це ніякий не жаль, – сказав Равік.

      – А що ж?

      Голуб нарешті здався. Він зіскочив з широкої спини какаду й заходився чистити пір’я. Какаду байдуже задер хвоста й випорожнився.

      – Випиймо тепер доброго старого арманьяка, – мовив Равік. – Це буде найкраща відповідь. Повірте мені, не такий я страшенний людинолюб. Скільки вечорів я просиджую де-небудь сам-один. По-вашому, це дуже приємно?

      – Ні, але з мене погане товариство. Це ще гірше.

      – Я відвик шукати товариства. А ось і ваш арманьяк! Салют!

      – Салют!

      Равік поставив на стіл чарку.

      – А тепер тікаймо з цього звіринця. Мабуть, вам не хочеться ще повертатись до готелю?

      Джоан Маду похитала головою.

      – Гаразд, то підемо далі. В «Шехерезаду». Там вип’ємо. Видно, нам обом треба ще випити, і ви заразом побачите, що там робиться.

      Була десь третя година ночі. Вони стояли перед готелем «Мілан».

      – Ви досить випили? – спитав Равік. Джоан Маду завагалася.

      – У «Шехерезаді» мені здавалося, що досить. А тепер, коли я побачила ці двері… наче замало.

      – На це є рада. Мабуть, у готелі щось