І пішла дорогою, яка веде під землю, в царство темряви, праху, звідки нема вороття.
Перед брамою підземного царства вона зупинилася і гукнула:
– Відчини ворота, охоронцю! Відчини, щоб я увійшла!
– Хто ти? – запитав охоронець за брамою.
– Я богиня Іштар, богиня небес, з яких сходить сонце.
– Якщо ти богиня Іштар і прийшла з країни світла, з краю, де сходить сонце, навіщо тобі спускатися в морок, звідки ніхто не вертається?
– Відчини браму, я йду відвідати свою сестру Ерешкігаль. Якщо не відчиниш, я розіб’ю її, зламаю засуви, випущу з підземного царства всіх мертвих, і буде їх більше, ніж живих.
Охоронець злякався:
– Зажди хвилинку, могутня богине, – попрохав він. – Я тільки спитаю дозволу у своєї пані.
Він побіг до володарки підземного царства Ерешкігаль і сказав їй:
– Моя царице, біля воріт стоїть Іштар і вимагає відчинити їх і впустити її до підземного царства.
Ерешкігаль люто ненавиділа свою сестру, яка несла людям любов і радість. Погляд Ерешкігаль був поглядом смерті, вона була спроможна лише сіяти тугу.
– Впусти її! – гнівно гукнула Ерешкігаль. – І поводься з нею за законами підземного царства.
Охоронець відчинив ворота і впустив Іштар до царства Ерешкігаль, але по дорозі до володарки було ще сім воріт.
У перших воротах охоронець зняв з голови Іштар корону – той, хто переступає поріг підземного царства, має відмовитися від усього.
Дракон з воріт богині Іштар у славнозвісному Вавилоні
Вони пройшли другу браму, і охоронець відібрав у Іштар лазуритовий жезл, який вона тримала в руці. Після третіх воріт він зняв з неї лазуритове намисто. В четвертих – забрав коштовні прикраси з грудей. У п’ятих – браслети. І коли Іштар через сьомі ворота ввійшла в підземне царство, на ній не було ні дорогоцінностей, ні царського вбрання. Без дорогого каміння і золота, без коштовного вбрання, в тому вигляді, в якому людина народжується на світ, постала Іштар перед богинею Ерешкігаль.
Володарка підземного царства з ненавистю подивилася на сестру зі свого високого трону і наказала своїм слугам схопити її.
– Відведіть її до мого палацу, – сказала вона, – замкніть і нашліть на неї шістдесят хвороб. Нехай вони накинуться на її тіло від очей до п’ят, як голодні леви.
Слуги відвели Іштар до палацу, замкнули її в одному з приміщень і напустили на неї шістдесят смертельних хвороб.
Відтоді як Іштар зникла в підземному царстві, життя на землі ледве жевріло. Дерева цвіли, але плодів не давали. З землі зникли любов і радість.
Головний радник Іштар вдягнув лахміття і з плачем подався до палацу богів – благати їх про допомогу.
Він знайшов бога Ейя і заголосив:
– Мудрий боже, не дай своїй доньці загинути в підземному царстві, не дай розбити