Ми пропливли поруч легким брасом туди й назад через басейн. Коли ми вибралися з води і сіли на плямі яскравого сонячного світла, яке падало в печеру крізь отвір у її даху, я спробував поліпшити свій поганий настрій, змінивши тему розмови. Я доторкнувся до руки Саллі й з витонченою делікатністю пораненого носорога бовкнув:
– Ти вийдеш за мене заміж, Саллі?
Вона обернула до мене здивоване обличчя, її щоки та вії ще блищали крапельками води, й вона дивилася на мене не менш, як десять секунд, перш ніж зареготала:
– О, Бене, який же ти старомодний! Чи ти забув, що ми живемо в двадцятому сторіччі? Те, що ти скривдив нещасну дівчину, аж ніяк не означає, що ти мусиш одружитися з нею!
І перш ніж я встиг запротестувати або пояснити, що саме я мав на увазі, вона підхопилася на ноги й знову пірнула у смарагдове озеро.
Протягом решти дня вона була цілком поглинута своїм малюванням та пензлями й не мала часу навіть подивитись у моєму напрямку, а не те що заговорити до мене. Її послання на мою адресу було рішучим і очевидним – на певні теми для обговорення Саллі накладає категоричну заборону. Одруження одна з таких тем.
То був для мене дуже поганий день, але я добре засвоїв свою науку й поклав задовольнятися тим щастям, яке маю, не прагнучи чогось більшого.
Того вечора Ларкін передав нам ще одне повідомлення від Лорена: «Ваші зразки 1-16 аналіз С-14 в середньому датує 1620-ма роками плюс-мінус 100 років. Вітаю. Результат здається переконливим. Коли ти прилучиш мене до таємниці? Лорен».
Я відчув велике піднесення, діставши цю інформацію. Коли ми припустимо, що давній бушменський маляр малював свої картини з реальної природи приблизно між 200 і 400 роками нашої ери, тоді ж озброєний фінікійський воїн провів свої армії та бойових слонів через країну, яка мене так цікавить. Я почував себе винним, що приховую від Лорена таємниці нашої печери, але прилучати його до них було ще рано. Я хотів приберегти її для себе трохи довше – ще помилуватися нею, навтішатися її миром і красою, незаплямленою очима інших людей. Але ще більше значення мало для мене те, що вона була храмом мого кохання до Саллі. Як і для старих бушменів, вона стала святим місцем для мене.
Наступного дня Саллі, схоже, постановила залагодити ту прикрість, якої вона мені завдала. Вона піддражнювала мене, була ніжною й пустотливою. Опівдні, коли сонячне світло прорвалося до нас крізь верхній отвір печери, ми кохалися на скелях біля басейну, Саллі майстерно й лагідно знову взяла ініціативу на себе. У її ставленні до мене було щось загадково-грізне й містичне, але воно витіснило смуток із моєї душі й наповнило її щастям і миром.
Ми лежали, обнявшись, і сонно перешіптувалися, коли я раптом відчув чиюсь іще присутність