– Це реальність хлопчику мій. Що таке? Ти весь час озираєшся.
– Здалося, хтось за нами стежить.
– Певно, тварина якась, – і капітан відчинив двері в дім. Світло привітно увімкнулося, автовідповідач повідомив, що ніхто не приходив. – Ну що, зіграємо партію перед сном?
– Зіграємо.
Вони вмостилися у вітальні за шаховим столиком, де напоготові вишикувалися фігури. Через сім ходів Сандас плеснув у долоні від радісної перемоги.
– Капітане, ви, як завжди, потрапили до моєї пастки, – радів малий.
– Як це воно так вийшло, що зовсім недавно ти грав так собі, а зараз супергравець?! – замислено роздивляючись дошку з фігурами, дивувався кеп.
– Просто я розумник, – задер носа юнак.
– Ах ти ж малий шахраю, – капітан схопив Сандаса на плече і почав лоскотати та перекидати. Вони боролися і сміялися від душі. Капітан хоч і товстий чоловік, а спритніший. Скрутив Сандаса як ягня, закинув на плечі, урочисто відніс його до кімнати. – Ну добре, лягай спати. Завтра цікавий день.
– На добраніч капітане.
Розчервонілі і радісні вони пішли вкладатися. Тихий вечір пахтів росою. Вікна кімнати розкриті настіж. Немає тривог і можна впасти у м’яку постіль, до якої Сандасу доводилося звикати, адже найм’якіше, на чому він спав, це сіно. Звичка до казармених умов змушувала юнака дивуватися простоті і теплоті речей.
Попервах все було просто: ліжко, письмовий стіл, шафа в стіні. А тепер: інтерактивний екран на пів-стіни з доступом до мережі і телебачення всіх цивілізованих світів; колекція навчальних програм і шолом віртуальної реальності з гіроскопічними та інфрачервоними датчиками; полиці для колекції каміння, планшет і старі зоряні мапи, які капітан складав власноруч.
Освоєння цього всього давалося хлопчику нелегко. Звісно після відвідин професора Накабо, за рекомендацією Гриньової, стало легше. Професор нейрології провів дванадцять сеансів інформативного засвоєння знань, розроблених за власною методою.
Тепер знання були на рівні дитини його віку і цієї цивілізації. При зустрічі з чимось новим підготована психіка діставала з підсвідомості необхідний маркер раціонального пояснення, і Сандас не лякався інопланетних дивних створінь.
З простих речей в кімнаті були ще: тумбочка з лампою біля ліжка; письмовий стіл; в шафі з’явився одяг та багато взуття. Також валялося альпіністське спорядження та коробка з старим одягом того минулого, про яке не можна забувати. Сандас до речей ставився обережно, по пам’яті про ті часи, коли в нього було тільки те, що на ньому, та обладунки. Іграшки він не дуже розумів, а може ще мало часу минуло для того, щоб ввійти в смак.
Але зараз, як завжди окинувши поглядом кімнату, малий заснув.
Темна постать сиділа весь цей час на ґанку. Відчувши тихий та спокійний сон Сандаса, вона вилізла по даху до його вікон і тихенько влізла в кімнату. Хлопчина не міг її розпізнати, навіть з його чуттям, але якби відчув, то не побачив би все