Вирій загублених душ. Тетяна Ковтун

Скалігеров. Звичайно ж, туристи не оминають увагою такі визначні пам’ятки, як балкон готичного палацу й могила оспіваної Шекспіром юної героїні у церкві Святого Франциска.

      «Ура!» – вигукнула Аня, дізнавшись про майбутню подорож, однак відразу ж набрала серйозного вигляду. Останнім часом вона засмагла і зовні нічим не відрізнялася від італійок. Насамперед відмовилася від одягу, в якому зазвичай ходили туристи – світлих штанів а-ля капрі, футболки і кросівок, натомість хизувалася в дорогій сукні з найтоншого шифону і вишуканих відкритих туфлях. Це повинно було означати, що вона тутешня, осіла людина, а не якась вертихвістка, котра перебуває в країні проїздом. Щоправда, коричнева у візерунках, хоча й напівпрозора сукня дещо старіли молоду жінку, але саме таке вбрання відповідало смакам синьйора Конті. Пишне довге волосся Аня без будь-якої потреби підфарбовувала у темно-каштановий колір – так, неначе ховала сивину. Легкоступ змінила ходу і пересувалася повільно, мовби через якусь важкість. Крім того, жінка засвоїла звичку говорити не так, як раніше, своїм нормальним голосом, а контральто і пильно дивитися співрозмовнику в очі. Її вимова була майже бездоганною. Балакучий і непосидючий Сильвіо становив контраст своїй супутниці з її удавано старечим поводженням. Цей маскарад Ані добряче набрид, але вона тримала фасон до пори до часу.